Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

Трапилося якось преподобному Арсенієві хворіти, і прийшли клирики, взяли його і понесли до церкви в лікарню, аби послужити йому. І поклали його на ліжко застелене, і подушку м'яку поклали під голову його. Прийшов же до нього брат один, щоб відвідати хворого. І бачивши, що преподобний на ліжку застеленому, і подушка під ним, спокусився, кажучи: "Чи це отець Арсеній? І на такій м'якій постелі лежить?" Зрозумів те пресвітер церковний, взяв осібно брата того і спитав його, кажучи: "Брате, коли ти був у світі, ким був? І яким було твоє життя?" Той же сказав: "Пастухом був худобі і в багатьох трудах і печалях проводив дні мої". Знову спитав його пресвітер: "Нині ж як перебуваєш у келії своїй?" Він же сказав: "У спокої живу, маючи на потребу свою, і спочиваю без печалі". Сказав йому пресвітер: "Цей, якого бачиш, — отець Арсеній — коли був у світі, батьком був царям, і стояла перед ним тисяча рабів в одязі світлому, у поясах же золотих і гривнах, постіль його була коштовна і багатство в нього незліченне. Ти ж, худобу пасучи, одним з убогих був і не мав такого спокою в миру, який нині маєш у чернецтві, тому ти нині по трудах мирських спочиваєш, а отець Арсеній після спокою в миру і достатку трудиться й убогість терпить". Брат же той розчулився, поклонився пресвітерові, прощення просячи, і сказав: "Справді, отче, так є, я з труду на спокій перейшов, отець же Арсеній зі спокою на труд прийшов". І прийняв користь брат той, і пішов.

Було одного року нашестя варварів на край той, і втікали отці в гради і твердині, покинувши скит. Преподобний же не хотів іти з пустелі в град і казав: "Якщо Бог не береже мене, то чому живу на землі?" І спустошили варвари скит, преподобного ж Арсенія ні один варвар знайти не зміг у тій пустелі, тому що Бог покривав раба свого. Тоді, роздумавши собі, аби не бути хваленим від инших отців і щоб не зросло в ньому марнославство, вирушив у дорогу, куди й отці повтікали. Плакав же через опустіння скиту, кажучи: "Втратив світ Рим, ченці ж скит втратили".

Коли пішли варвари, знову повернулися отці на свої місця і відновлювали зруйноване, жили, як же й раніше. Також і преподобний Арсеній у свою повернувся келію.

Принесли до преподобного з Риму заповіт одного боярина, родича його, який, помираючи, великі багатства і маєтки залишив йому, аби розтратив, як же хоче. Старець же, заповіт той взявши, хотів роздерти, і впав у ноги йому посланець, кажучи: "Прошу тебе, отче, не роздирай заповіту, щоб на моїй голові не скропилося від тих, що послали мене". Преподобний віддав йому заповіт цілий, кажучи: "Я швидше від нього помер, і як він заповітом робить спадкоємцем маєтків своїх того, хто мрець?" І повернув із заповітом посланця назад.

Не завжди на одному місці мав своє життя преподобний, але часом зі Скитської пустелі на инші, безмовніші, місця переселявся, втікаючи від тих, що приходили й надокучали йому. І перебував на одному місці, що називалося Трогин, вище від Вавилона, напроти града Мемфія, також і в Канопі Олександрійському, і по инших пустельних місцях, і знову повертався у скит, і ніхто не міг збагнути способу життя його.

Коли був він у нижніх краях Єгипту і не хотів терпіти надокучання від тих, що приходили до нього і безмовність його переривали, захотів покинути келію і перейти деінде. Нічого не взявши, пішов, сказав двом учням своїм, Олександрові і Зоїлу: "Ти, Олександре, залишишся тут, ти ж, Зоїле, іди зі мною до ріки і пошукай для мене корабля, що пливе в Олександрію, і повернешся до брата твого Олександра". Збентежилися учні від слів його, проте не сміли спитати старця, чому від них відлучається. І відплив старець в олександрійські землі, і впав у велику недугу, і хворів часу немало. Учні його, Олександр і Зоїл, що залишилися в келії, питалися один в одного, чи не образив котрийсь із них старця преподобного якимось непослухом. І не знаходили поміж себе провини, тужили за старцем. Коли ж одужав преподобний, сказав собі: "Піду знову до учнів моїх". І вставши, пішов. Як був поблизу ріки і люди світські випадково шляхом тим ішли, жінка одна, муринка, торкнулася плаща преподобного. Старець же засмутився, заборонив їй, запитав, як посміла торкнутися одягу монашого жінка. І сказала вона йому: "Якщо ти монах, то йди в гору пустельну". І розчулився старець від слів її, казав собі, повторюючи часто слова жінки тої: "Якщо ти монах, Арсенію, то в гору йди, в пустелі поневіряйся". І прийшов на місце, що називалося Камінь, де учні його жили. Зустріли його Олександр і Зоїл і впали в ноги йому, плакали. Плакав же і старець, впавши на шиї їхні. І сказали учні старцеві: "Відхід твій від нас, отче, велику нам печаль приніс. Казали-бо отці: "Не пішов би з келії своєї авва Арсеній, якби учні не засмутили його своїм непослухом і непокорою". Сказав до них старець: "І я це розумів, що так говорять отці про вас, діти. І через те повернувся до вас, і мають нині отці про мене казати: "Голуб, що вилетів із ковчега Ноєвого, не знайшовши спокою ногами своїми, знову до Ноя в ковчег повернувся". И утішилися учні, і перебували всі разом аж до кончини преподобного.

Коли сидів преподобний Арсеній у келії своїй, було тоді одкровення від Бога таке. Чув голос, що до нього говорив: "Вийди з келії, хай покажу тобі діла людські". І вийшов старець, був наче в піднесенні і бачив ангела Божого, що взяв його за руку і вів на якесь місце, де йому показав чоловіка-мурина, що рубав дрова. Зробив оберемок великий і намагався мурин оберемок той взяти на плечі і понести, але не міг, бо важкий був. Той же замість того щоб витягнути трохи дров з оберемка і зробити його легшим, знову рубав дрова, і додавав до оберемка, і робив його важчим від попереднього. І знову підняти намагався, і не міг, і знову більше додавав дров і обтяжував оберемок. Коли вів ангел Господній Арсенія блаженного звідти, показав йому иншого чоловіка, що стояв над колодязем, черпав