Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

Бояриня одна багата, благовірна, і цнотлива, і богобоязлива, і свята життям, чувши про преподобного Арсенія, прийшла з Риму в Олександрію, хотівши бачити святого старця. І прийняв її Теофіл-архиєпископ з великою честю, бо з дому найперших сенаторів була. Просила та бояриня архиєпископа переконати старця прийняти її гостинно, щоб удостоїлася вона благословення його, бо такий шлях здолала задля нього. І намагався всіляко архиєпископ домогтися того від старця, але ніяк не зміг. Відмовився-бо цілком не лише її бачити, але навіть чути про жінок не хотів. Довідавшись про те, бояриня звеліла осідлати худобину свою, кажучи: "Вірю моєму Богові, що маю побачити Арсенія: не чоловіка бачити я прийшла, бо і в нашому граді багато чоловіків, але на пророка подивитися хотіла, підняла труд такий і прийшла в пустелю цю". Коли ж наблизилася бояриня до келії преподобного, трапилося, Провидінням Божим, бути старцеві поза келією. Вона ж, несподівано прийшовши, припала до ніг його. Він же, засмучений, підняв її і, дивлячись на неї, із гнівом сказав: "Якщо захотіла лице моє бачити, дивися". Вона ж із сорому не могла очима поглянути на лице його. І сказав до неї старець: "Якщо про якісь діла мої добрі ти чула, то на них треба дивитися і наслідувати їх, а лице моє бачити — яка потреба? Як же ти посміла в таку путь вирушати? Хіба не знаєш, що ти жінка і не годиться тобі з дому виходити нікуди? Хіба задля цього ти прийшла сюди, аби, повернувшись до Риму, хвалитися перед иншими жінками, кажучи: "Я Арсенія бачила". "І зробиш море пут для жінок, що до мене йдуть". Вона ж відповіла: "Якщо Господь дасть мені повернутися, нікому не дозволю іти сюди, щоб не бентежили твоєї святости. Я ж прошу, щоб помолився ти за мене нині до Бога і щоб завжди згадував мене у святих своїх молитвах". Відповів старець: "Прошу Бога, щоб загладив пам'ять про тебе із серця мого". Вона, чувши те, пішла від нього збентежена і, прийшовши в град Олександрію, впала в недугу з печалі. І сповіщено було архиєпископові, що хворіє бояриня. Він же, прийшовши до неї, аби відвідати, про причину хвороби питав. І сказала вона йому: "Ліпше б мені було, коли б я не приходила сюди. Просила-бо старця, щоб згадував мене в молитвах своїх, він же сказав мені: "Прошу Бога, щоб загладив пам'ять про тебе із серця мого". І ось я через те помираю з печалі". І сказав до неї архиєпископ: "Не сумуй через те, о донько, не сказав це святий старець без причини: ти жінка, а через жінок багато шкоди диявол чинить святим мужам. Промовив старець ті слова, уважно пильнуючись від спокус ворожих. А про душу твою молиться і молитися буде завжди". Бояриня ж, тими словами утішена, видужала і з радістю пішла собі.

Преподобний же Арсеній у безмовстві своєму цілим умом у богомисленні заглиблювався, серафимською до Бога палаючи любов'ю, що й сам цілий був наче полум'я від жару богомислення. Якось-бо брат один зі скиту, з якоїсь потреби до келії його прийшовши, пригнувся до віконця і бачив старця, що стояв на молитві і цілий пломенів, як вогонь, і злякався. Був же брат достойний видіння того і, постоявши трохи, постукав у двері. Вийшов старець, побачив брата наляканого, спитав його: "Чи давно тут стоїш і чи не бачив нічого?" Брат же відповів: "Нічого не бачив". Той же, поговоривши з ним про що треба було, відпустив.

Розповідали ж про цього преподобного і те, що, коли він був у царській палаті, ніхто з бояр не носив кращого одягу від нього, коли ж відрікся світу, то ніхто з ченців не носив гіршого. Мав ще один залишок малий світських звичаїв: часом, ногу на ногу заклавши, сидів не так як годиться. Бачили те инші брати, але ніхто не смів у тому виправити його, бо для всіх був вельми шанований. Один же з них, авва Пимин, сказав до инших: "Ходімо до авви Арсенія, і я сяду при ньому так, як же він звик сидіти. І викрийте мене, що негарно сиджу. Я ж почну прощення просити — і мав би виправитися в тому старець". Тому пішли і зробили так. Преподобний же Арсеній пізнав, що не годиться так ченцеві сидіти, — відтоді виправився.

Настільки був смиренний, що і від простих шукав корисного повчання. Якось-бо, з одним старцем-єгиптянином розмовляючи, просив, аби наставив його, наче щоб помисли небогоугодні від себе відігнати. Бачив же те инший брат, сказав йому після того: "Чому ти, отче, настільки досвідчений у книгах, грецьку і римську мови добре знаючи, простака про виправлення своє просиш?" Відповів преподобний: "Грецьке і римське навчання знаю, а того алфавіту, який вміє той простак, навчитися я не зміг". Це ж кажучи, святий повідомляє, що смирення — усім чеснотам начало, як же алфавіт для книжок, і якщо хтось всю премудрість світську пізнає, а не має справжнього смирення, той не може здобути спасенного шляху Божого.

Мав же преподобний до смирення свого і розчулення велике, бо у весь час життя свого, сидячи і працюючи руками, тримав хустку на колінах через сльози, що падали з очей його, плакав-бо завжди. Бадьорий був вельми, цілий день працюючи, усю ніч молячись, мало коли сну приймав. Коли ж була потреба заснути, казав до сну: "Іди сюди, поганий рабе, але не затримуйся в мене". І дрімав трохи, сидячи, тоді, швидко струсивши сон з очей, вставав і молився. Казав же до учнів: "Ченцеві вистачить одну годину спати". А коли приходила неділя, ставав з вечора суботнього на молитву, простерши руки вгору, і залишав сонце за собою, стоячи так до ранку, допоки сонце в лице йому не світило.

Праця рук преподобного старця була плести кошики і линви з листя фінікового, і не міняв до року води, у якій мочив листя фінікове, лише доливав потрохи. Казав йому хтось із братів: "Чому, отче, не міняєш води фінікової? Хіба не чуєш, що смердить ціла келія твоя від води тої?" Святий же їм відповідав: "Замість тиміяма і пахучих мир, якими у світі пахнився, хай вдихаю нині сморід цей, щоб у день Страшного Суду визволив мене Господь від смороду пекельного нестерпного" .

Надукучали часом цьому отцеві біси, наводячи спокуси. Брат, що йому служив, наблизившись