Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

Через те завжди усіляких бесід уникав; весь же ум свій спрямувавши в небо, тілом на землі був, духом же із силами вишніми єднався. Приходив же в дні недільні і святкові до церкви і після закінчення церковного правила зразу повертався мовчки в келію свою пустельну, нічого нікому не кажучи, хіба часом, коли хтось про щось потрібне запитував, відповідав словами короткими й поспішав на безмовність свою. І дивним було життя його для всіх отців у скиті. Якось же спитав його авва Марко, кажучи: "Отче, чому уникаєш нас?" Відповів йому Арсеній: "Бог знає, що люблю вас, але не можу бути з Богом і з людьми, бо вишніх сил тисячі тисяч і мільйони мільонів на небесах, усі ж мають одну волю й однодумно славлять Бога. На землі ж — багато воль людських і різні помисли, кожен має свою волю і думку — не можу тому, покинувши Бога, жити з людьми". Так блаженний Арсеній, з Богом єднаючись, від людей віддалявся і хотів, аби ніхто його не бачив і не знав. Проте світильника під сподом сховати не можна, розходилася про його добродійне життя слава всюди, що і в Царгороді про нього відомо стало.

Після смерти благочестивого царя Теодосія Великого син його Аркадій" воцарився — довідався про преподобного Арсенія, де він і як живе, написав до нього смиренно, просячи прощення за юначий гріх свій і благаючи помолитися до Бога за нього і за брата його Гонорія, що на Заході царство прийняв, аби скерував Господь добре царювання їхнє. Ще ж писав, даруючи йому всю данину царську, з Єгипту взяту, аби роздав церквам, і монастирям, і всім потребуючим, як же сам хоче. Преподобний Арсеній відписати не захотів, але словами відповів через посланця, кажучи: "Скажи тим, що послали тебе: "Так говорить смиренний Арсеній: "Бог нехай вас простить, діти, і царювання ваше хай скерує за своїм благоволінням, і наставить вас творити волю Його. А що писали про данину — цього Арсеній не потребує: вже-бо помер для світу, і ніхто його хай не вважає живим". З такою відповіддю преподобний відіслав посланця царевого, сам же перебував у пустелі в усамітненій своїй келії, в мовчанні живучи, з Богом безперестанно молитвою розмовляючи, часом же й инших на безмовне життя наставляючи.

Якось-бо, коли він прийшов на якесь місце, що мало багато тростин, побачив, що там сидять брати, тростини ж від вітру хитаються — шум великий роблять. І спитав братів, кажучи: "Що то за шум?" Вони йому відповіли: "Тростини, отче, від вітру шумлять". І сказав до них преподобний: "Чому ж ви тут сидите і слухаєте, як тростини шумлять? Якщо-бо хтось справді любить мовчання, той ані пташиного голосу терпіти не може, бо і від того світ сердечний бентежиться, наскільки ж більше від такого тростинного шуму".

Одного дня прийшов до нього Теофіл, архиєпископ Олександрійський, із князем одним, аби відвідати, і хотів почути від нього корисне слово. Старець же, трохи помовчавши, сказав до них: "Якщо скажу вам одне слово, чи дотримаєте того і зробите те, що скажу вам?" Вони ж обіцяли зробити, що накаже їм. І сказав старець: "Якщо десь почуєте про Арсенія — не приходьте туди". Вони ж дивувалися зі слів його, прийняли користь і пішли.

Захотів якось архиєпископ бачити преподобного Арсенія і послав до нього, питаючи, чи відчинить келію, коли він прийде. І відповів старець через посланця: "Якщо прийдеш, відчиню тобі. Якщо ж тобі відчиню, то і всім відчиню, але сам більше сидіти тут не буду". Чувши ж те, архиєпископ не пішов, боячись, аби не пішов старець деінде із земель їхніх.

Брат один подорожній прийшов до келії преподобного Арсенія, хотівши бачити його, і постукав у двері. Старець же, думаючи, що послушник, який служив йому, прийшов, зразу відчинив двері і, бачивши подорожнього брата, впав ниць, щоб не бачив той лиця його. Він же просив старця, аби встав із землі, але той ніяк не хотів встати і відповідав, кажучи: "Не встану, допоки не підеш звідси". І не встав. Брат же довго просив і, впросити не змігши, пішов.

Також инший один брат, що здалеку прийшов у скит, хотів бачити преподобного Арсенія, просив церковників, аби провели його до нього. "Розмовляти, — казав, — хочу з отцем Арсенієм". Вони ж казали йому: "Спочинь, брате, до неділі і побачиш його, коли прийде до церкви". Брат же відповідав: "Не їстиму ані не питиму, поки його не побачу". Церковники тому послали з ним брата одного довести його до келії старцевої. Була ж келія Арсенієва від церкви десь за тридцять стадій — у пустелі. І коли прийшли до келії, постукали — відчинив старець, пустив їх у келію, і сів мовчки, і дивився долі. Сиділи ж і ті й мовчали. І ні один з них не промовив жодного слова. Коли ж довго вони так сиділи, сказав церковний брат: "Я йду назад, бо мені діло церковне належить" . І, вставши, хотів іти. Брат же подорожній, не маючи до старця сміливости і соромлячись залишитися, сказав до церковного брата: "Йду ж і я з тобою". І, вставши, поклонився старцеві і вийшов, жодного слова не почувши від нього. Просив же церковного брата, аби вів його до Мойсея, який із розбійника в чернече покаяння прийшов. І вів його до нього. Мойсей же блаженний прийняв їх, радіючи, і дав спочити, і нагодував, і велику любов явив їм, і відпустив їх. Сказав церковний брат до подорожнього брата: "Ось-бо обох бачив: отця Арсенія і отця Мойсея. Який тобі з них двох видається кращим?" Сказав подорожній брат: "Той, хто нас люб'язно прийняв, кращий". Чув те один з отців, помолився до Бога, кажучи: "Господи, покажи мені діло це: якщо один уникає людей задля Імени Твого, инший же всіх приймає Імени Твого ради, котрий із них досконаліший і більшої благодаті Твоєї достойний?" І бачив отець той у видінні два кораблі великі, що по ріці великій пливли. В одному був преподобний Арсеній, і Дух Божий керував кораблем його у великій безмовності. У другому ж кораблі був преподобний Мойсей, і ангели Божі з ним, які керували кораблем і стільники медові вкладали в уста Мойсеєві. Про видіння отець той розповів иншим досвідченим отцям, і, розсудивши, вирішили, що досконалішим є Арсеній, який мовчить, від Мойсея, що подорожніх приймає, бо з Арсенієм сам Бог, із Мойсеєм же — ангели Божі перебувають. Так ухиляючись від