Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

– Кім! - я влітаю в будинок, з усієї дурі грюкнувши дверима об стіну, та так, що звук у цій майже церковній тиші подібний до оглушального пострілу з гранатомета, безсумнівно, здатного прикувати в мій бік навіть увагу глухонімих, ось тільки Кім навіть не ворухнулася.

Я знаходжу її на кухні, що в абсолютному непохитному спокої поїдає ложечкою з глибокого вмісту банки морозиво, підігнувши одну ногу і притулившись коліном до грудей на стільці, вона сидить, навіть не глянувши на мене.

- Кімберлі!

Вона й оком не моргнула. На ній короткий халат і кімнатні тапки, на голові недбалий пучок. Кімберлі так і не підняла на мене обличчя, неквапливо виколупуючи ложкою морозиво, вона повільно вигинає витончену брову і з убивчим спокоєм питає:

- Тернер, у тебе хтось помирає? Куди ти так мчиш?

Я відразу ковтаю, відчуваючи, як мій голос здригається від натягу:

- Кім, люба, прошу тебе, збирайся. Нам треба виїхати, негайно.

Кімберлі моргає і раптом зупиняється, на якийсь час завмерши, вона дивиться, ніби тільки зараз зрозуміла, що у неї в руках, хоча я розумію, що насправді думає вона про інше. А потім вона підводить на мене погляд. Я бачу її порожні неживі очі, опухлі від численних сліз, бачу почервонілий від ридань ніс, я бачу в її погляді все: образу, гнів, біль, спустошення, і я розумію, що прийняв її апатію за хибний спокій.

- Просто іди геть, Кейн, - неживим голосом вимовляє вона. І це добиває мене вкрай.

Її очі, такі кришталево чисті, такі сумні й порожні, вони дивляться на мене у болісному безсиллі і я читаю в них: як ти міг? Я знаю, що довіра дуже тендітна річ. Один раз викликавши у коханої людини недовіру, ти вже майже ніяк не зможеш повернути її назад. І все одно осад залишиться, осад, який покриє білим нальотом вашу головну відмітку – порозуміння. Але займемося поверненням довіри до мене трохи пізніше, а зараз я будь-якою ціною маю убезпечити Кім та сестру від втручання моїх ворогів. Я обережно роблю крок до неї, у примарній спробі простягаючи руку.

- Кім, я...

Позаду мене лунає швидкий тупіт ніг. Я обсмикую руку і обертаюся, бачачи на порозі Олівію.

- Кейн? - очі малечі розширюються, вона переводить погляд між нами і не розуміє, що відбувається.

Я плавно видихаю і відчуваю невелике поколювання у м'язах, розвернувшись усім корпусом до неї. Моїх губ торкається спокійна посмішка, наскільки вона взагалі можлива в цій ситуації. 

- Сонечко, біжи до своєї кімнати, візьми свій ранець і твої улюблені ляльки і стрибай у машину, добре? Ми зараз разом поїдемо в одне затишне місце. Переодягатися не обов'язково. Давай же, швидше.

Що мені подобається, так це те, що у нас із сестрою створився такий собі невербальний контакт, незважаючи на часті сварки та непорозуміння, вона завжди мене слухається і ніби відчуває це, коли справа стосується чогось вкрай серйозного. Але зараз малеча виглядає дещо розгубленою. Олівія часто-часто моргає густими віями. 

- Але ж у мене заняття скоро...

- Нічого страшного, якщо ти пропустиш одне заняття, люба. У мене для тебе сюрприз, ми поїдемо в одне дуже цікаве місце. Повір, він значно приємніший за танці. 

Олівія декілька секунд роздумує над моїми словами, і все-таки вирішивши, що моя пропозиція справді значно цікавіша, киває мені і тікає, і я кілька секунд невідривно дивлюся на спорожнілий дверний отвір, на мить прикриваю очі і обертаюся до Кім, чомусь затамувавши подих. Я дивлюся на неї, але Кімберлі так і не зрушила, вона не змінила положення, не подивилася на мене. Наче їй все одно.

- Кім, - мій голос долинає до моїх вух глухим звуком. - Справа дуже серйозна. Прошу тебе...

- Дай мені спокій, Кейн, - перебиває Кімберлі.

- Послухай, маленька, зараз не час...

- Просто іди геть, Кейн. Я не хочу тебе більше бачити, ти це розумієш?

Кім різко піднімає голову і тепер ми дивимося одне одному в очі: у моїх палає рішучість, у її – надто яскраво – гнів. Я нетерпляче стискаю губи. Ну що ж, ти не залишила мені вибору. Кілька секунд - звук моїх черевиків уже чути надто виразно, і я підрізаю її, схопивши в оберемок і перекинувши через своє плече.

- Ти з глузду з'їхав? Відпусти мене!

Я тільки міцніше притискаю її до себе:

- Тільки якщо ти пообіцяєш мене вислухати.

- Та пішов ти! - Кім намагається вирватися, поки я спішно рухаюсь з будинку, але швидко розуміє, що це марно. - Коли я вранці просила тебе поговорити, ти просто пішов, лишивши мене тут одну! У тебе була нагода, а ти просто втік! Лицемірний і підлий боягуз! Я ненавиджу тебе, ненавиджу, чуєш?! - розпач пробиває пролом у її голосі, ламаючи ретельно збудовану броню.

Я відчиняю дверцята машини і опускаю її на сидіння, опускаючись перед нею навпочіпки. Я заглядаю в її обличчя і бачу сльози в куточках очей, бачу пробиту маску небайдужості і чую тонкий схлип.

- Хто вона така, Кейн? - шепоче Кім, болісно дивлячись мені в очі. - Чому ти вважав за краще поїхати до неї, а не залишитися зі мною?..

Я дивлюся на неї і розумію, що яка ж вона красива, навіть коли плаче. Мені хочеться присунутися до неї ближче, притулитися губами до її прекрасної шкіри, вдихнути її запах і заправити за вухо неслухняне пасмо. Але тут з дому вибігає Олівія і застрибує на заднє сидіння, голосно грюкнувши задніми дверцятами. Я мовчки випрямляюся і зачиняю дверцята, обходжу машину і сідаю за кермо.

- Ось незабаром у тебе з'явиться чудова нагода дізнатися її ближче, - повернувши ключ у замку запалювання, на якусь мить повертаю до неї голову.

- Що-о?

Я вдавлюю ногу в педаль, встигаючи вловити витягнуте у глибокому здивуванні обличчя Кім. І ми зриваємося з місця.

Дорога під нами пролітає зі швидкістю світла. Звуки метушливого міста ріже рев автомобіля, і в якийсь момент Кейн повертає з оточеної лісами дороги і виринає на шосе. Я ніби паралізована. Гул розпаленого двигуна поступово стихає, і слух наповнює звучання лісової тиші.

- Я нічого не розумію, - подаю голос я, розглядаючи своє похмуре відображення у шибці, коли ми виходимо на черговий поворот. Я повертаю голову до Кейна і тут я вже готова завити від розпачу. - Ти сказав, що скоро про все розповіси, але ми їдемо вже більше години до біса на рогах! Ти можеш мені нарешті пояснити, куди і навіщо ти мене висмикнув посеред білого дня в халаті та тапках?..