Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Скажений - садист і жорстокий убивця, - чоловік кинув уважний погляд на мої пальці, що судомно стискали вушко чашечки.
- Батько краще за будь-кого знайомий із мафіозним кланом Кречетових, у свій час він очолював службу безпеки, генерал внутрішньої розвідки, - пояснив обізнаність батька Максим.
- У нашої сім'ї з Кречетовими давня війна, але це стара історія. Зараз головне забезпечити твою безпеку і мені потрібна повна картина, чітке бачення ситуації, щоб зрозуміти, як допомогти тобі. Ти маєш розповісти все від початку до кінця. Зрозумій мене правильно, Андріано, - широка тепла долоня літнього чоловіка накрила мою.
- Я... я розумію, - голос захрип і погано слухався.
- Ось і розумниця.
Я деякий час мовчала, збираючись із силами та думками.
- Мабуть, мені вже час іти, - із делікатності Макс вважав себе тут зайвим.
- Я не проти, щоб ти лишився, не хочу недомовок, вони позначаються на довірі та добрих стосунках. До того ж мені нема чого соромитися.
Максим тямуще кивнув і я рішуче розповіла Северським усе від самого початку. Дивно, але в міру того, як моя сповідь добігала кінця, я відчувала величезне полегшення, немов скинула з плечей важкелезний камінь. Коли я завершила розповідь в їдальні зависла довга пауза. Із завмиранням серця очікувала я відгуку чоловіків, які сиділи навпроти і ховала тремтячі руки під стіл, не знаючи, куди їх подіти. Дуже хотілося, щоб сім'я Северських повірила мені та не вважала тим, за кого приймав мене Дан. Нарешті я наважилася підняти очі й побачила глибоке співчуття в очах Макса і ... повагу? Так, саме повага була написана на обличчі Романа Андрійовича.
- Кречетов ще більша скотина, ніж я думав, - зціпивши зуби видавив із себе хлопець. Зазвичай життєрадісний і легкий, мов весняний вітер, зараз Макс випромінював загрозу та ворожість. Та я добре усвідомлювала, що адресовані вони не мені.
- І точно копіює манери свого татуся, - додав Северський. - Дякуй Богові, Андріано, що тобі вдалося втекти. Не треба бути провидцем, щоб зрозуміти, що на тебе чекало коротке життя, сповнене стражданнь.
- Якщо Данило вважав Андріану коханкою Скаженого, то він повний придурок, - зробив свій висновок молодший брат. - Із задоволенням намилив би йому пику, якби він зараз був удома.
- Тобі хіба не час бути в офісі? - натякнув Роман Андрійович.
- Уже їду.
Макс встав і підійшов до мене.
- Завжди можеш на мене розраховувати, Андріано. Ти чудова дівчина і таких сміливих я до цього дня ще не зустрічав. Втерла носа самому мафіозі, - сірі очі зігріли теплом. - Час твоїх поневірянь закінчився, феє, ти знайшла свій чарівний ліс.
- Максиме, - поквапив хлопця господар.
- Обіцяй, що як віддана Пенелопа* будеш чекати мого повернення і нікуди не втечеш?
- Максиме, - суворо зупинив молодшого сина Роман Андрійович.
- Гаразд, вже йду. Бувай, крихітко, побачимося ввечері, - хлопець закарбував легкий поцілунок на моїй щоці й під важким поглядом батька вийшов з їдальні.
- Я не самовбивця і не збираюся кудись тікати, - зітхнула я, відповідаючи на німе запитання в очах літнього чоловіка, - чесно кажучи, мені й нікуди. Я вдячна вам за доброту, але, якщо Данило виявить мене тут, повірте, йому це зовсім не сподобається.
- У домі господар я і тільки мені вирішувати, яких гостей приймати.
- Не хотілося, щоб у вас із сином були сварки через мене.
- Я знаю Данила, як себе самого, він не ненавидить тебе, Андріано. Упевнений, усе зовсім навпаки - хлопець по вуха закоханий і сильно ревнує, від того й наробив помилок. Так, у Данила складний характер, він упертий і колючий, як дикобраз, на те є причина: у сина було важке дитинство, йому дуже складно довіряти людям. У тому й моя чимала провина, хоч і не навмисна. Але в ньому є сталевий стрижень, хлопець власним розумом і силами став на ноги. Я міг легко посприяти йому в кар'єрному зростанні, можливостей і зв'язків у мене вистачає, але син завжди був гордим і впертим. Ніколи нічого не просив, а як ти пропала, то подзвонив: «Допоможи, батьку». І про гордість свою забув. Адже він шукав тебе, мов божевільний, - тихий розмірений голос Романа Андрійовича діяв заспокійливо, як ліки. - Данило розумний хлопець, рано чи пізно він у всьому розбереться. Повір старому, дівчинко.
Я мовчала, розгубившись.
- Я ось що хотів ще тебе запитати, чому ти не пішла із сином, коли він прийшов по тебе, щоб витягнути з клітки Кречетова?
-Тому, що я не хотіла, щоб Дан загинув, - видихнула відповідь.
Роман Андрійович мовчав, чекаючи повної відповіді.
- Скажений обіцяв, що всі, хто захоче допомогти мені, помруть. Я анітрохи не сумніваюся, що він би так і зробив.
- Твоя шляхетність викликає повагу навіть у мені, старому розвіднику. Але, можливо, якби ти краще знала мого сина, то зрозуміла, що Данило міцний горішок і з ним зовсім не просто розправитися.
- У нас було занадто мало часу, щоб пізнати одне одного. Я не мала права ризикувати чужим життям. Скажений не зупинився б ні перед чим.
- У нас свої способи боротися з бандитами. Дан над цим працює не один рік і коли закінчить Кречетови сядуть, обидва.
Він обійняв мене по-батьківськи тепло і дбайливо.
- Ти неймовірно відважна й розумна дівчинка, Андріано, зуміла довгий час протистояти сильному жорстокому противнику. Але боротися одна ти не повинна, інакше просто загинеш. Нехай чоловіки вирішують важкі завдання, а не тендітні дівчата. У жінок зовсім інше призначення, - Роман Андрійович по-батьківськи м'яко посміхнувся, - ви маєте цвісти, як ці квіти, тішити світ коханням і міцними красивими дітками.
Я зніяковіло посміхнулася, а чоловік підійшов до мене й міцно обійняв.
- Ми з покійною дружиною мріяли про донечку, та не судилося. Ласкаво просимо в сім'ю, дівчинко, - важка, але напрочуд ніжна рука погладила мене по голові.
Жодного разу у своєму житті я не бачила рідного батька, ніколи не відчувала батьківської турботи й ласки. Почуття, які раптово нахлинули на мене, були настільки сильними й гострими, що я, абсолютно приголомшена, злизувала з губ солоні краплі та здригалася під час кожного схлипу.
- Ну, ну, маленька, ось побачиш, усе владнається.
Я давно не плакала, але цього разу сльози змили страх і відчай, кудись зникла безвихідь. Знову з'явилася надія, крихка, але все ж таки. Можливо відчуття безпеки давали міцні руки батька Дана, його спокійна впевненість у своїх силах. Я відчувала нескінченну вдячність до цих по суті чужих мені людей, що прийняли незнайому втікачку у свою сім'ю і були готові закрити собою від усіх тягот і небезпек.
І я зробила свій вибір - залишилася жити у Северських. Час минав спокійно і без хвилювань. Чоловіки днями пропадали на роботі, а я, щоб не нудьгувати, допомагала Маші по дому. Нехай спочатку дівчина і намагалася відмовитися від чужих послуг, але дуже скоро звикла до моєї персони. Маша була мовчазна і в чужі справи ніс не сунула, втім, як і я. Ми з нею знайшли спільну мову.
На другий день перебування в новому притулку у двері моєї кімнати постукали.
- Увійдіть, - я якраз розглядала свій нікчемний гардероб і думала про те, що можна його поповнити не виходячи з дому, замовивши одяг через інтернет.
Увійшла Марійка.
- Добрий день, Андріано, Роман Андрійович просив вам передати, - сором'язливо посміхнулася дівчина, пройшла до кімнати і залишила мені близько десятка пакетів. Я ошелешено дивилася на купу одягу і взуття.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова», після закриття браузера.