Читати книгу - "Джозеф Антон"

Боб Мейджор і Тлустий Джек дивилися на нього серйозно, коли він їм усе це розповідав. Потім поставили кілька запитань. Нарешті Боб сказав: «Усе це здається мені дуже дивним». Жоден з водіїв ніколи не доповідав про «хвіст», а вони профі. Жоден із сенсорів, установлених навколо будинку і в самому буднику у Порло-Вір, не спрацьовував. Жодних ознак несанкціонованого проникнення. «Тут щось не те». Проте додав: «Біда в тому, що це каже ваша дружина. Тому ми мусимо сприймати її слова цілком серйозно. Дружина є дружина». Їм доведеться доповісти про все це начальству в Скотленд-Ярді, й тоді буде ухвалено рішення. А тим часом Боб сказав: «Боюся, вам тут не можна залишатися. Мусимо діяти так, ніби операція провалилася. Це означає, що ви не зможете поїхати туди, куди їздили або ж планували поїхати. Мусимо все міняти. Вам не можна залишатися на цьому місці».

«Мені треба буде поїхати до Лондона, — сказав він. — За кілька днів синові виповнюється десять років».

«Шукайте місце», — сказав Тлустий Джек.

Опісля люди іноді запитували його: «Хіба ви не втрачали друзів у ті дні? Хіба люди не боялися бути з вами?» Він незмінно відповідав: ні, по суті, навпаки. Давні хороші друзі виявилися справжніми друзями, які не покинули його в біді, а люди, що раніше були не дуже близькі з ним, стали ближчими, намагаючись допомогти, й робили це з дивовижною великодушністю, самовідданістю й відвагою. Шляхетність тих людей, що діяли від щирого серця, він пам’ятатиме значно яскравіше, ніж ненависть — хоча й ненависть була доволі яскравою, — і завжди дякуватиме за їхні щедроти.

Із Джейн Велслі він зблизився під час постановки їхнього документального фільму «Опівнічна загадка» 1987 року, й відтоді їхня дружба тільки міцніла. В Індії її прізвище відчиняло багато щільно зачинених дверей: «Це з тих Велслі?» — питали люди й починали навіть підлещуватися до представниці роду, з якого походив Артур Велслі, що брав участь у битві під Серинґапатамом, а пізніше, після перемоги над Бонапартом, став першим гер-цоґом Веллінґтонським; пам’ятали також і про його брата Річарда Велслі, який 190 років тому одержав призначення генерал-губернатора Індії, — і все це її більше бентежило, ніж тішило. Вона, надзвичайно закрита жінка, ділилася сокровенним з дуже небагатьма людьми, і якщо хтось розповідав їй свою таємницю, то міг бути певний, що ця таємниця піде з нею в могилу. Відзначалася вона також глибиною своїх почуттів, що крилися за британською стриманістю. Як тільки він їй зателефонував, то вмить одержав пропозицію перейти жити до її квартири на горішньому поверсі в Ноттинґ-Гіллі[97] «на стільки, на скільки потрібно, якщо житло тобі підійде». Проте це житло Спеціальній службі не сподобалося — квартира, не будинок, до того ж з одним під’їздом і виїздом, на горішньому поверсі, з одними сходами, без ліфта. В очах поліції вона перетворювалася на пастку. Та все ж йому десь треба подітися, а за такий короткий час іншого житла не знайти. Він переїхав туди.

Прийшов містер Ґрінап і висловив припущення, що Маріан усю цю історію вигадала. «Знаєте, скільки потрібно ресурсів, аби розкрити операцію? — запитав він.

— Може, тільки американцям це й під силу, та й вони мусили б добряче піднатужитися. Якби їм захотілося проїхатися за вашим авто й залишитися непоміченими, то вони б мали що десять миль міняти свої автомобілі, тож у своєму розпорядженні вони мусили б мати щонайменше десять автомобілів і по черзі їх міняти, щоб увести в оману ваших водіїв. А пробратися до вашого будинку, не зачепивши жодного сенсора, щиро кажучи, неможливо. Навіть якщо припустити, що їм усе це вдалося й вони дізналися про ваше місцеперебування, зайшли до будинку й вийшли з нього, забравши папери з вашого кабінету, й зуміли обійти всі сенсорні пастки, то навіщо після всього цього їм підходити до вашої дружини й показувати докази своєї роботи? Вони ж бо знають, що вона про все розповість вам, а ви розповісте нам, а як тільки ми про це дізнаємося, то все поміняємо, й уся їхня робота з матеріальними затратами буде зведена нанівець, і їм доведеться починати все із самого початку. Вони також знають, що для ЦРУ втручання у таку надзвичайно дражливу для Британії операцію вважатиметься ворожою дією, почасти схожою на воєнну дію проти дружньої країни. Навіщо про все це їм розповідати вашій дружині? Просто безглуздо».

Містер Ґрінап також сказав, що мобільний телефон тепер вважатиметься фактором ризику, й ним він не зможе користуватися, принаймні якийсь час.

Його непомітно вивели з будинку, і він поїхав зателефонувати Маріан з телефонної будки в Гемстеді. У неї був доволі стривожений голос. А його небажання погодитися з нею щодо небезпечности перебування під захистом британських офіцерів захисту дуже її стурбувало. Вона саме вирішувала, повертатися їй чи ні, а якщо повертатися, то коли.

Зафара привезли до нього на квартиру напередодні його дня народження. Він попрохав Кларису купити йому іграшкову залізницю, але вона чомусь забула її прислати, хоча рахунок за неї прислати не забула. Та нічого. Вперше за довгі місяці син ночував з ним під одним дахом, і він це високо цінував. Поліцейський пішов і купив торт, тож 17 червня 1989 року вони відсвяткували як могли. Усмішка на синовому обличчі виявилася найкращою і найсильнішою підтримкою на світі. Того вечора Зафара забрали до його матері, а наступного ранку повернулася Маріан.

З кам’яними обличчями її зустріли в аеропорту Гітроу Вілл Вільсон і Вілл Вільтон — старші офіцери відповідно Спеціальної служби й відділу британської розвідки, а тоді на кілька годин забрали її на допит. Коли вона нарешті повернулася на квартиру Джейн, то мала бліде обличчя й була геть перелякана. Вони майже не говорили тієї ночі. Він не знав, як з нею почати розмову й у що вірити.

Йому не дозволили довше залишатися в Лондоні. Помешкання знайшла поліція: невеличкий готель з постіллю і сніданком «Будинок біля валу» у селі Ґлейдстрі (Дерева на галявинах), що в Повисі. Знову у Валійському прикордонні. «Будинок біля валу» — це колишній будинок парафіяльного священика, збудований на початку ХІХ століття. Скромний, з невеличким фронтоном, з гарним садом і струмком,