Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Ганна слухала сповідь Семена Миколайовича зі співчуттям.

- А може, - обережно запропонувала вона, - варто спробувати змінити концепцію ресторану?

- Чого люба? Я й слова то такого не знаю. Все життя в морі провів. Грошиків назбирав, а вкласти правильно не зумів. Немає в мене знань необхідних, щоб самому вилізти з цієї халепи.

Ганна розуміла, що його слова не були простою виправданням скрути. Людина, яка все життя присвятила морю, дійсно могла не розумітися на тонкощах ресторанного бізнесу.

Але водночас вона бачила, що в глибині душі Семен Миколайович ще не здався.

Він був готовий до змін, але не знав, із чого почати.

- Я розумію,- сказала вона зі співчуттям.

- А ви, Ганно, я так підозрюю, власного ресторану не маєте, а замовлення готуєте на орендованих на кілька днів кухнях? Це, напевно, набагато вигідніше, ніж утримувати цілий ресторан? - уточнив він.

Ганна розсміялася раптом усвідомивши, що чоловік влучив точно в ціль.

 - Так, Семене Миколайовичу, власного ресторану в мене немає і наразі я ніби як кухар-фрілансер.

- Кухар-фрілансер? - зацікавився він. - А це як?

Ганна розвеселилася ще більше, обдумуючи своє теперішнє становище.

- Це фахівець, який не працює у штаті будь-якого ресторану чи кафе, а надає свої послуги з приготування страв на різних кухнях на тимчасовій основі.

- Цікавий підхід! - вигукнув Семен Миколайович. - А яку їжу вам найбільше подобається готувати?

- Мені подобається працювати з різними кухнями, - зізналася Ганна. - Я люблю експериментувати, поєднувати смаки та кулінарні традиції різних країн.

- Мені сказали, що ви готуватимете їжу для величезної кількості людей, до того ж дуже важливих людей, які знаються на їжі. Це, напевно, вимагає великого досвіду? - з цікавістю запитав Семен Миколайович.

Ганна, оглянувши ще раз кухню і прикидаючи, як їй краще розміститися зі своєю командою, вирішила, що час для розмов закінчився, і час братися до справи.

- Так, і він у мене є, - констатувала вона.

У її голосі звучала не тільки впевненість, а й спокійна сила.

Семен Миколайович був вражений. Він бачив перед собою не просто кухаря, а людину, яка повністю володіє своїм ремеслом і готова до будь-яких викликів.

- Упевнений, ви справжній майстер своєї справи! - похвалив її Семен Миколайович. - А ви не хотіли б спробувати свої сили в моєму ресторанчику? Воскресити його з того світу, так би мовити.

Ганна здивовано застигла абсолютно не готова до такого повороту. Чоловік сприйняв її затримку за бажання відмовити йому, але він не міг упустити такої можливості:

- Я заплачу скільки скажете. Готовий розглянути будь-яку пропозицію.

- Але я всього лише готую їжу,- сказала вона. - А не воскрешаю бізнес.

- Я не погоджуся з вами, - упевнено вимовив Семен Миколайович. - Їжа в ресторані - це основа всього. Хороший кухар - це душа закладу. А у вас, Ганно, я відчуваю цю душу.

Він пильно подивився їй в очі, і в його погляді відчувалася непідробна віра.

Ганна замислилася. Слова Семена Миколайовича зачепили струни її душі. Адже вона теж так вважала. Їжа в ресторані - це не просто втамування голоду, це мистецтво, яке не кожному вдається зрозуміти. І вона бачила, як Семен Миколайович цінує своє творіння, як готовий боротися до кінця. Це нагадало їй ті часи, коли вона, віддаючи всю себе, підіймала власний ресторан.

- Я поміркую, - пролунала її відповідь.

- Не відкладайте в довгий ящик! - благав Семен Миколайович. - Мій ресторан на межі краху, йому терміново потрібна допомога!

- Добре, - погодилася Ганна. - Я дам вам відповідь до кінця тижня.

Семен Миколайович розквітнув у посмішці.

- Спасибі вам, Ганно! - вигукнув він.

Залишившись нарешті на самоті, Ганна почала перевіряти інвентар згідно з наданим господарем списком. Усього виявилося більш ніж достатньо. Кухня цього ресторану вразила її своїми розмірами й продуманою ергономікою. Тут не доводилося танцювати якийсь хитромудрий танець, лавіруючи між колегами, як у тісних міських закладах. панував лад і простір для творчості.

Але крім функціональності, Ганну зачарувало саме приміщення ресторану. Величезні панорамні вікна від підлоги до стелі відкривали чудовий краєвид на мальовничу річку і віковий ліс, залиті яскравим сонячним світлом. Дерев'яні меблі та текстиль у смарагдово-коричневих тонах створювали відчуття гармонії з навколишньою природою, ніби ресторан був її невід'ємною частиною.

"Чарівне місце, - промайнуло в неї в голові. - Настане день і люди стікатимуться сюди не тільки заради їжі, а й за цією неповторною атмосферою єднання з природою".

Вона провела рукою по холодній сталевій поверхні робочого столу, відчуваючи приємну прохолоду металу під кінчиками пальців. Натхнення охопило її, в очах затанцювали вогники творчого азарту.

"Час стати до роботи", - подумала Ганна, приступаючи до роботи. Вона ретельно вимила посуд до ідеального блиску, акуратно розклала всі продукти по місцях і почала чаклувати над першими стравами.

Ганна готувала з такою любов'ю й ентузіазмом, яких не відчувала вже давно. У цій кухні, наповненій розмаїттям ароматів і смаків, вона занурилася у справжній кулінарний транс. Незабаром на плитах весело закипіли каструлі, а в духовці нудилися рум'яні овочі, виділяючи спокусливі запахи.

Ганна пробувала кожну страву, цілеспрямовано домагаючись ідеального смакового балансу. Вона прекрасно розуміла, що цього разу їй потрібно не просто приготувати їжу, а створити щось воістину унікальне й особливе.

До призначеного часу вона підготувала пробні порції для дегустації командою кухарів, які незабаром мали приєднатися до неї, щоб спільними зусиллями накрити майбутній банкет.

Двері кухні відчинилися, і на порозі з'явилася Лариса - давня подруга і, можна сказати, учениця Ганни. Вона впурхнула легкою ходою, розставивши руки в сторони, і радісно вимовила: