Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

Вона згребла папери зі столу, жбурнула їх на підлогу. Схопилася зі стільця. І наостанок процідила крізь зуби:

— Отже, правду кажуть.

— Правду про що? — спитав Рома з фальшивою цікавістю на обличчі.

— Що Савицька — ваша коханка!

Настя грюкнула дверима. І пішла.

Але Романа це, схоже, геть не турбувало.

— До роботи приступиш сьогодні, — вводив він у курс діла. — Хочу, щоб ти прийняла справи негайно. Я скажу охороні, щоб не випускали Настю, поки вона тобі все не передасть за актом.

— Боже... — заплющила я очі від такого страшного сорому. — Я почуваюся злочинцем.

— Це вона злочинець, Яно. У тебе інша роль. Хіба ти не чула, що Настя сказала перед виходом?

Я засміялася.

Його губ торкнулася солодка усмішка.

Тієї хвилини я дякувала небу, що Жданов — мій друг. Бо такого ворога навіть уявити страшно.

— Тебе це вже не турбує?

— Що саме? — запитав він, зачиняючи сейф.

— Те, що весь колектив думатиме, ніби в нас із тобою стосунки. Що я твоя коханка.

У відповідь на це Рома відкрив записник і зробив там позначку.

— У четвер одягнися пристойніше. Я візьму тебе на зустріч акціонерів. — Він підняв очі на моє розгублене обличчя. — Просто це приватний захід. І там дрес-код.

У мене горло зрадницьки скувало від нервів.

Різко пересохло. Не могла ковтнути.

— А що я... кхм... Що я маю вдягнути?

Рома поклав блокнот на відведене йому місце, завбачливо вклавши закладку.

Його погляд блукав моїми плечима. Моєю шиєю. Зоною декольте.

— Щось гарне.

Це була несподівана відповідь.

Тому що зазвичай під дрес-кодом мають на увазі стримані речі для роботи, нарад.

— Тобто, не офісний одяг?

— Ні, — відмахнувся Рома. — Швидше, вечірню сукню.

Я уявила свій гардероб. І з соромом визнала, що в ньому зараз немає нормальної вечірньої сукні.

— Я не певна, що в мене знайдеться зараз...

— Це можна виправити, — відрізав він упевнено. — Перед зустріччю ми поїдемо і виберемо тобі вбрання. Я все оплачу. Не турбуйся.