Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

Щоб виконати завдання Роми, мені довелося працювати цілу ніч. Сіла за папери близько одинадцятої. Розбиралася з цифрами і термінами протягом кількох годин. І тільки після цього почала вкочуватися в тему.

Розклала все по поличках. Занесла важливі показники у свою таблицю. Десять разів усе перерахувала. Гарненько вчиталася в офіційні рекомендації податкової служби.

У певний момент почало здаватися, що я знайшла щось цікаве. Це було близько третьої години ночі. І я мов сновида ходила будинком із калькулятором у руках.

Випила ще раз каву.

Гадала, що зроблю звіт на цій базі.

Але тут завагалася. Мені почало здаватися, що не все так просто. І це може бути моя власна помилка. Адже я реально відстала від життя.

Могла сама помилитися під час підрахунків. Роблю щось неправильно. І з фінансами там усе чудово.

Утім, не прийти до нього на зустріч уже не могла.

На вулиці прокидалося сонце.

Я прийняла душ. Привела себе до ладу. Приготувала дітям поїсти. Сіла з ними на автобус і вийшла, не доїжджаючи до школи кілька зупинок.

— Щасти тобі, мамо! — крикнув Назар через вікно.

І я сплюнула.

— Дякую!

Прийшла в приймальню, тримаючи під пахвою папку з паперами. Сказала, що до директора на його ж прохання. І через деякий час мене впустили до кабінету.

— Доброго ранку, — сказав Роман.

Він вказав мені на стілець біля великого столу керівника. І я присіла.

Простягнула йому папку.

— Ось. Я зробила все, що могла. Переглянула. Зробила позначки. Обвела проблемні місця. Виклала свою позицію. Наприкінці там є висновки.

— І що? — запитав він різко, ніби я від нього чогось вимагаю. — Ці висновки допоможуть компанії поліпшити фінансові показники за минулий квартал?

Я дивилася на те, як він відкриває папку і дивиться мої записи.

Серце почало вистукувати як шалене.

Руки стали холодними. Нервувала, немов на іспиті. Було страшно дивитися, як він гортає мої папірці й недбало кидає їх на порожню половину столу. Ніби жодна з тих сторінок звіту не мала сенсу.

— Я виявила, як мені здається, деякі неточності. Точніше... — набралася я сміливості сказати це вголос. — Я знайшла там грубе порушення минулорічної постанови. Мені здається, людина не враховувала цих поправок у своїх підрахунках. І це призвело до серйозної помилки в підбитті підсумків за квартал.

Роман був одягнений у приталений чорний костюм з дуже тонкою й елегантною смужкою срібла в тканині. Така фактура робила його ще стрункішим.

Він був гарний. До біса гарний.

Я відволіклася на його зовнішність.

І це зменшило напруження.

От тільки потім він згріб мої папери.

Склав їх у рівну купку — постукавши по столу її нижньою частиною. І повернув усе назад до папки.

Я чекала цих слів.

Чекала, що він скаже: "Яно, це хрінь. Ти не виправдала моїх очікувань".

Однак усе сталося інакше.

Рома підняв слухавку директорського телефону. І сказав секретарю:

— Покличте Зарічну. Терміново.

До кабінету увійшла дівчина в брючному костюмі та присіла поруч зі мною.

— Ви мене викликали, Романе Миколайовичу?

— Так. Викликав.

— Яка причина?

— Хочу, щоб ви передали всі справи Яні Савицькій.

У кабінеті запанувала тиша.

Я кілька разів прокрутила в голові почуте. І все не могла повірити, що він сказав саме так.

— Вибачте, я не зрозуміла... — була здивована бухгалтерка. — Передати справи кому?

— Ось цьому фахівцеві, — кивнув він на мене.

Настя з жахом подивилася на мене.

І я натужно посміхнулася.

Було максимально незручно.

— Але чому? Що я такого зробила?

Роман піднявся з-за столу. Поправив краватку. І звернувся до мене.

— Яно. Візьми ту папочку і поясни Анастасії, що не так із цією справою. Покажи їй звіт, який ти підготувала на моє прохання.

Я тремтячими пальцями розв'язала шнурівку. Дістала папери. І практично без слів показала їй на цифри. На ті місця, де я підкреслила нестиковки і вивела правки на полях.

Настя почервоніла. Узяла в руки мій звіт.

Пробіглася по ньому очима і...

Зім'яла його від злості.

— Як ви можете мене звільнити, запитавши думку в людини, котра протирала штани шість років?! Вона сиділа вдома, обклавшись пелюшками, і така далека від сучасної практики, як я від вертольотобудування! Та вона ні чорта не розуміє!

Рома відчинив сейф і взяв звідти іншу папку.

Ця була товстішою, соліднішою.

На ній красувався герб якоїсь поважної фірми.

— Поспішаю вас запевнити, Анастасія. Мій вчинок продиктований не тим, що я сліпо довіряю думці Яни. Я вас звільняю за результатами аудиторської експертизи, проведеної в серпні. Аутсорсери холдингу не згодні з вашим підходом. І ось їхній позиції я повністю довіряю. — Він підсунув їй під носа гарно надрукований звіт із безліччю виносок. І підписом аудитора. — Яна лише підтвердила їхні аргументи. Довівши таким чином, що компанії немає сенсу переплачувати за команду аудиторів, коли з усім чудово впорається одна людина. І це не ви, Анастасіє. Прощавайте.

Це був шок.

У мене мало очі з орбіт не повилазили від такого повороту.

Я цей звіт робила майже в нестямі. І справді — як казала Настя — обклавшись пелюшками. Я взагалі не була впевнена, що там є прорахунки. Просто мені так здалося, що вона неправа.

А тепер, виявляється, мою позицію підтвердив аудитор.

Та навіть не це шокувало найбільше.

Виходить, Рома заздалегідь був обізнаний про наявність помилки. Він усе чудово знав — що Настя наламала дров.

Однак хотів мене перевірити.

— Будь ласка, Романе Миколайовичу... — ревіла дівчина і косилася на мене як на причину звільнення. — Я виправлюся. Обіцяю. Я все перероблю.

— Геть із кабінету, — скомандував мій новий бос. І показав на двері. — Звільнена відсьогодні. Без вихідної допомоги... Звільнення за статтею.