Читати книгу - "Літа зелені, Арчібальд Джозеф Кронін"

задавакою». Найбільш прихильно ставився до мене Льюїс; разів зо два я навіть пив у нього чай. Але він так замучив мене своїми брехнями про стосунки з жінками, що я почав обходити його десятою дорогою. Завдяки тому, що я був родичем Джемі та вмів мовчати — риса, яку дуже поважають на півночі, — всі ставились до мене досить добре. До того ж, я завжди старався на роботі. Та середовище мене гнітило. Коли я згадував про довгі роки, що їх тут доведеться провести, у мене болісно стискалось серце.

В наступну після концерту суботу, саме коли пробило дві години, батько, Мардок, Кейт, бабуня і я сиділи за столом, з якого Софі прибирала посуд.

Батько був сумний і стурбований; тепер він завжди так поводив себе. Він схуд. Обличчя його стало сірим, замученим, щоки запали, губи — міцно стиснуті.

— Уже два тижні, як закінчився квартал, а від Адама ні слова.

— Ще буде час, — заспокійливо сказала Кейт.

— Я вже це чув. Ти ж знаєш, що в день конверсії він обіцяв платити мені п’ять процентів за ті девятсот фунтів, що взяв у мене на будинок. Але вже шостий місяць, а я ще не одержав і гроша.

В дитинстві я завжди вважав, що наш Адам обов’язково збагатіє. Ласкава доля, здавалося, відзначила його. Але тепер, хоч ми й не часто зустрічались, я помітив, що самовпевненість теж може мати край. Можливо, це була хвороба, властива деяким шотландцям, які вважають себе «всім», а всіх останніх зневажають. Адам був надто впевнений в своєму вмінні обдурювати інших. Почавши разом з батьком «діло», він не подумав, що власники прилеглих дач — а серед них були впливові люди — не схочуть, щоб його будинок, набитий голоштанним людом, псував їм радощі життя. Коли Адам вклав у будинок всі свої гроші і вплутав батька, раптом виявилось, що їм загрожує складна судова тяганина, яка дощенту може розорити їх. Дім був його, але, як часто жартував і сам Адам, перетворивсь на «білого слона», а шахраї в циліндрах, з яких колись він кепкував, тепер знущалися над ним.

— А як же з тією школою, що мала намір купити його? — спитала Кейт.

— Відпало, — смутно кивнув батько головою. — Тепер йому не здихатися цього дому.

— Не треба хвилюватись, тату. Адам займає вигідну посаду, і з часом він тобі заплатить. Ти ж не бідуєш. У тебе добрий заробіток, бабуня має гарну пенсію, та й Робі вже допомагає.

Батько аж задихавсь від люті.

— Ти ще не знаєш ціни грошам. Де це ти бачила, щоб хтось викидав кревні гроші на вітер, а сам потім старцював?..

— Дурниці! — спалахнула Кейт. — Тобі ж належить пенсія за довголітню службу. Крім того, ти щоденно заощаджуєш. У тебе навіть робітниця є, чого при бідній мамі не було.

— Хотів би я, щоб мама тебе чула! — на хвильку оживився батько; і знов пригнічено продовжив: — Побачила б ти, скільки їсть ця робітниця! А скільки посуду вона щоденно б’є! Один розор від неї.

Побачивши, що Кейт не дасть йому поради, він враз звернувсь до Мардока.

— Ну, а чого ж ти мовчиш? Може мені піти до містера Мак-Келлара й подати позов на Адама?

Мардок, який тупо дивився поперед себе, знизав плечима, що стали в нього досить широкими й міцними.

— Я б не втручав до цієї справи адвокатів.

Батько збентежено поморщився і болісно зітхнув: нічого не поробиш, треба згоджуватись.

— А що ж мені робити, що робити?!

Тут Мардок розходився. Він завжди говорив дуже туманно, а за останній час його сентенції стали вже надто мудрими.

— Зі мною ніколи тут ніхто особливо не рахувався, батьку. — А я здивований відзначив про себе, що він не вжив, як завжди, «татку». — Проте, я сам пробив собі дорогу. Тепер я компаньйон Далрімпля і маю певні успіхи в роботі. Весною на квітковій виставці я покажу свою нову гвоздику і, може, дасть господь, — тут я здригнувсь од здивування, — одержу медаль. — Адам завжди вважав мене дурним. Та в нього свій підхід до справ... Ось моя відповідь.

— Що ти базікаєш? — розсердивсь батько. — Я хочу повернути свої гроші і всі проценти!

Раптом зайшла Софі з відром вугілля й почала підкидати його в грубку. Батько замовк, та тільки вона вийшла, сердито закричав:

— Ніхто не зна мого життя. То те, то друге. Адам!.. А тут ще й старий дурень нагорі, якому давно вже пора збиратись в богадільню! Клеггорна теж досі чорт не вхопив! Ну, що мені робити?

— Людей любити — перш за все, — спокійно сказав Мардок.

— Що таке?! — скрикнув батько.

— Так, тату, так, — продовжив Мардок лагідно. — Сказав я те, що думав. Якби ти полюбив людей, як я, тоді усе було б інакше.

Він став у позу, і я відчув, що Мардок ощасливить нас однією з тих своїх сентенцій, які мов змії з дна морського, іноді виповзали на поверхню. Я пам’ятаю три таких випадки: перший — на ардфілланському базарі, коли він закричав: «Я вб’ю себе!», третій, що стався з ним значно пізніше, після отримання медалі, коли він заявив: «Тепер я одружусь!», і другий — нинішній, коли він заволав:

— Я вже спасен! Тепер я солдат святого воїнства Христового. — І, взявши шапку, вийшов.

Батько отетерів, а ми з Кейт здивованими поглядами проводжали Мардока до дверей. І раптом ми побачили причину такої його поведінки: то була Бессі Евінг, що кинулась йому назустріч і з виглядом неподільної власниці взяла його під руку. Вони пішли собі, і Мардок випнув груди, немов на них уже висів великий бубон Армії Спасіння.

Ми зглянулись.

— Он воно що, — сказала Кейт. — Релігія з усіх боків обплутує сім’ю. — Вона поглянула на мене. — Чудні ми якісь люди. Не збагну тільки, чого це ти продовжуєш жити в цьому домі!

Я мовчав.

Помітивши, що я зам’явся, Ксйт посміхнулась і притулилась своєю прищуватою щокою до моєї.

— О господи, — промовила вона. — Життя — нелегка штука.

Кейт