Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

Я, не розуміючи, дивилася на нього.

 — У нашого мера завтра день народження, — пояснив Макс, допиваючи чай. — Прийдуть вітати пані  Орисю кращі люди міста. А ми будемо висвітлювати цю визначну подію. Спробуєш себе у ролі репортера світської хроніки. Будеш наша місцева Катя Осадча.

Я засміялася: 

 — У мене немає капелюшка.

— То байдуже, можна й без нього… Слухай, ти казала, що в тебе щось негаразд з телефоном?

 — Я? Коли?

 — Ну, що визначник номера не спрацьовує чи щось таке. Здається, вчора обмовилася…

Я геть не пам'ятала, щоб скаржилася йому на свій телефон. Але пам'ять у мене була дірява, могла якось мимохіть згадати у розмові, а потім благополучно все забути. Тим більше, що визначник і справді спрацьовував через раз — наприклад, номер, з якого телефонував Юра, так жодного разу і не висвітився на екрані.

 — Є таке, — зрештою кивнула я.

 — То я можу поглянути, раз уже опинився тут. Маєш викрутку?

 — Зараз подивлюся, десь були татові інструменти…

Він полагодив мені телефон, а тоді попрощався і пішов. 

Я знову сиділа на своїй спорожнілій кухні  і дивилася на торт, якого так ніхто й не скуштував. Потім встала і викинула його в сміттєве відро.

Хотілося плакати, сама не знаю чому...