Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

-Цій дівчині навіть дракон не указ, кого хочеш заламає.

Я грайливо подивилася на свого крилатого.

-Навіть тебе?

-Мене у свої руки справжня відьма спіймала. Ходімо? Усі чекають уже.

Хотіла спитати куди й навіщо, але не стала, мені так добре було. А ми пішли з лісу до села, прямо до будинку князя, де було багато народу - людей і драконів, і всі посміхалися і махали нам, і тільки князь був похмурим і чомусь з моїм вінком на голові.

-Весілля у нас люба, невже забула?

Я розгублено дивилася на свого дракона, і справді не могла згадати.

-Голова твоя бідова, як же так, невже передумала?

Ніколи Дар так не розмовляв, слова його часто як клинок гострі були правдиві, а тут немов патока у вуха ллється. І гості розступаються і радісно посміхаються при нашій появі,  прямо перед нами з'явилася кішка чорна, величезна, з агатовими очима.

-Пора дівчинка, пора.

Я прийшла до тями на сирій підлозі, поряд уже нікого не було, з отворів у стінах лунав обурений стрекот і я поспішно піднявшись пішла на вихід. Сили переповнювали, ось тільки якась порожнеча оселилася всередині, наче чогось не вистачало. Вийшовши з нори здивувалася яскравому світлу що заливає ліс, скільки ж я там пролежала. Озирнулася на яму, і подумалося мені що недоречно це в цьому лісі, ці тварюки древнє коріння підточили, тому частина лісу і починає гнити. Не замислюючись клацнула пальцями, ніби мощок давила, і почула гучний вереск, потім махнула рукою закликаючи землю цілісної статт, і яма затяглася як рана на тілі.

-Ось так краще.

Повівши плечима, скинула сорочку що стала ганчіркою непотрібною. Не було більше сил носити її, дратувала, так краще. А тепер додому, спати все одно дуже хотілося.