Читати книгу - "Ті, кого немає"

Олександра відвернулася: плечі опущені, під очима свинцеві кола. Такою пригніченою він її ще не бачив. Дружина нерухомо стояла, незряче дивлячись на купу посуду в мийці.

– Іди лягай, Сашо. Я сам. Тобі треба відпочити…

Через два дні, коли Сергій з Мартою повернулися після тренування, Олександра з порога відправила дочку переодягатись, а сама потягла Федорова в кухню.

– От, – крізь зуби мовила вона, сунувши Сергію розкритий конверт. – Помилуйся! З півгодини тому заходив дільничний… Повістка зі слідчого відділу. Якийсь Дроб, старший слідчий, пропонує відвідати його завтра о десятій нуль-нуль. Адреса, кабінет такий-то. Оскільки Федорова М. С. є особою, що не досягла повноліття, бажаною є присутність одного з батьків.

– Ясно… – Федоров повертів у руках сірий бланк.

– Що тобі ясно, Сергію?

– Савелій Максимович – людина слова.

– Що будемо робити? – Про жодні переговори з братом дружина більше не заїкалася. – Може, нафіг цей папірець?

– Обов’язково треба йти. І заспокойся, Сашо, ти не повинна в це втручатись. Я сам розберусь, але спочатку поговорю з Мартою.

Не чекаючи її відповіді, він подався телефонувати Гаврюшенкові.

Розмова тривала хвилин десять, причому Федоров раз у раз звірявся з текстом повістки. Потім повісив слухавку, склав аркуш, сунув у конверт і кинув на полицю під дзеркалом у передпокої. Після чого постукав у двері кімнати дочки.

Марта мовчки впустила його. Обличчя її спершу здалося Федорову трохи змарнілим. І не дивно: щойно по мобільному з нею зв’язався Родіон і вивалив купу новин. Всі до одної паршиві.

Отже, вона була готова.

Щодо заяви громадянина Смагіна в старшого слідчого Дроба не було питань. Попереднє дізнання однозначно показало: ніхто, крім Марти Федорової, не зміг би скоїти крадіжку грошей і зброї з кабінету господаря. Додаткові факти дала йому й поїздка до Луганська. Тому слід було швидко розкрутити племінницю потерпілого й вичавити з неї конкретику.

Подію в Шаурах можна було б спустити на гальмах – у тамтешніх родинах ще й не таке діється. Однак полковник ображений і жадає помсти. Це Олег Степанович цілком міг зрозуміти. Але його цікавили деякі суттєві моменти, що спливли в ході перевірки. Перший: у принципі був відсутній мотив крадіжки. Другий: безслідне зникнення Валентина Смагіна.

Якщо дівчина стріляла в родича (а найімовірніше, так воно й було) – що трапилося потім? Сама вона повернулася додому, але де ж її супутник? Минуло чимало часу, людини немає, але заява на розшук, подана членами родини, анульована. А Савелій Смагін узагалі не бажає чути про брата.

Не міг же він випаруватися, цей Валентин!

Усі ці міркування Дроб волів лишати при собі. Ситуація делікатна, і копати тут треба рівно на стільки, на скільки від тебе чекають – ні на волосину більше. І все-таки, трохи підстраховуючись, Олег Степанович вирішив поцікавитися біографією Смагіна-молодшого.

Це потребувало не так уже й багато часу. Через пів години він уже знав про відсутність у Валентина судимостей, приводів і кримінальних контактів, так само як і про його родинний статус та останнє місце роботи. У відділі кадрів управління Південної залізниці йому відповіли, що надати персональні дані співробітника по телефону не мають права. Тоді він особисто навідався у відділ пасажирських перевезень, де з’ясував, що Смагін має добру репутацію, старанний і дисциплінований, а в минулий понеділок оформив короткострокову відпустку за свій рахунок, у якій і перебуває. Начальство сполошилось, і Дроб про всяк випадок збрехав, що інтерес прокуратури до громадянина викликаний тільки тим, що він є одним з імовірних свідків ДТП, яка мала серйозні наслідки.

Після повернення в прокуратуру він одразу запросив у кабінет Пивоварова.

– От що, Юрію, – звелів він оперативникові,– поїдь просто зараз на оцю адреску, – Дроб клацанням нігтя відправив папірець на протилежний кінець столу. – Акуратно покрутися навколо будинку, спробуй з’ясувати, чи не бачив хто в понеділок зранку отаку приблизно особу… Я тобі зараз опишу.

Через години три оперативник ввалився в кабінет, маючи при собі згорток у м’ятій, вкритій масними плямами газетці.

– Що там у тебе? – гидливо поцікавився старший слідчий. Від згортка виразно тхнуло.

– Тут ось яка штука, Олегу Степановичу… – почав Пивоваров. – Не знаю, чи можна покластись… Але куди подітися – тільки він один і бачив…

– Хто? Що бачив? – поквапив Дроб. – Давай докладніше.

– У понеділок близько сьомої ранку місцевий бомж, звати Василь, прізвища, як водиться, не пам’ятає, обходив свою ділянку. Він там склотару збирає, макулатуру, метал, що трапиться. Приблизно в той самий час із під’їзду зазначеного будинку квапливо вийшов чоловік, відповідний до опису. Минув підворіття, повернув у двір і кинув у контейнер пакет. У пакеті були…

– Стоп! Куди він після цього подався?

– Василь каже – не засік. Відразу поліз у контейнер, виявив речі й підібрав. Усе практично нове: штани, сорочка, шкарпетки, тільки рушник мокрий… Отже, спустилися ми в його підвальний гадючник. У нього залишилася тільки сорочка, а іншим він уже розпорядився. Ось вона! – Пивоваров зашелестів газетою.

– Не треба. Залиш на підвіконні.

– Можу йти?

– Можеш. Дякую.

Слідчий почекав, поки за опером зачиняться двері, і присунув ближче телефонний апарат.

– Евеліно Георгіївно, Дроб турбує,– продудів він у трубку. – Ви вже пробачте, знову відриваю. У мене тут один предмет… чоловіча сорочка… треба б глянути… Ну, там, кров, сперма, слина, сліди пороху, волокна інших тканин – вам видніше… Що? Ні, не приватне прохання – у рамках перевірки на предмет порушення… Надішлете лаборанта? Буду вдячний.

Зробивши це, Олег Степанович пройшовся кабінетом, розминаючи затерплі ноги.

«Зрозуміло поки що тільки одне: дівка Смагіна-молодшого не вбивала, – міркував він. – Якщо вже він з’явився додому рано-вранці, потім поїхав на роботу й зажадав відпустку за власний рахунок… Тоді хто стріляв? Ні, тут поспішати не варто, треба почекати, що скаже Гусельникова… Але де все-таки Смагін? Засів у місті чи десь на півдні, як вважає його начальство?..»

В одному старший слідчий був упевнений: на руках у нього справа про крадіжку грошей і зброї. Про це й буде допитана племінниця відставного полковника. Поки що як свідок.

Федоров із дочкою прибули до обласної прокуратури хвилина в хвилину.

Напередодні в телефонній розмові Гаврюшенко проінструктував його, як повинна поводитися Марта і чого необхідно уникати в розмові, але все одно Сергій нервувався.

Дроб не став