Читати книгу - "Війна з Росією"

За двадцять метрів, із протилежного боку лісової галявини, розташувався ще один бункер, який, по суті, слугував складом. У ньому було два приміщення. В одному на полицях лежали денні пайки латвійської армії, акумулятори, боєприпаси, міни «Клеймор» і вибухівка. У другій кімнаті, більшій за розміром, стояли ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс) «Стінгер» класу земля-повітря, РПГ (ручні протитанкові гранатомети) «Карл Густав» із доволі потужними протитанковими кумулятивними гранатами і шість кросових мотоциклів із запасами палива та запчастинами.

«Все це дуже добре, але спорядження не допоможе нам виграти війну, — подумав Морланд. — Потрібно знайти спосіб змусити росіян відступити. Я не збираюся залишатись тут вічність, граючись у Гензеля і Гретель».

Сержант Денні Вайлд простягнув Морланду склянку чаю. Морланд відсьорбнув трохи гарячого напою — він був дуже міцний і солодкий від меду, який зазвичай додають латиші.

— Дякую, сержанте, чай — те, що зараз потрібно. Повітря стає доволі прохолодним.

— Бред щойно мав зв’язок з Постійним об’єднаним штабом, — тихо промовив Вайлд. — Наше керівництво отримало дані радіоелектронної розвідки. Також вдалося підслухати розмову російських солдат. Ці факти дають підстави стверджувати, що до Риги на гелікоптері в найближчі кілька днів прилетить впливовий російський генерал і ще якась VIP-персона. Керівництво хоче докладніше обговорити з тобою дещо з цього приводу.

— Добре було б порадитися з колегами, — відповів Морланд і пішов у напрямку Крастіньша та Крауя, які також обговорювали щось латиською мовою. Марина обернулася до Морланда:

— Росіяни оголосили по національному латвійському радіо, що всі партизани, які переховуються в лісах, оголошуються зрадниками і незалежно від того, будуть вони одягнені у військову форму чи в цивільний одяг, їх розстріляють. Росіяни погрожують прочесати всі ліси й викурити звідти всіх партизанів.

— Цього варто було очікувати, — підсумував Морланд. Далі він переказав команді інформацію, отриману Бредлі від Постійного об’єднаного штабу, й запропонував усе обговорити.

— Перш ніж вийти на зв’язок, нам потрібно відійти від бункера щонайменше на двадцять кілометрів, інакше виникне загроза того, що росіяни визначать наше розташування та ініціюють нанесення авіаудару, який хвилин за сорок буде підкріплено висадкою десанту... Добре, що росіяни принаймні не знатимуть змісту наших повідомлень, адже вони зашифровані.

— Схоже, це непогана можливість нанести потужний удар у спину ворога, — жорстко промовила Крауя.

— Томе, ти вийдеш на зв’язок, і ми використаємо це як приманку для росіян, а самі влаштуємо протиповітряну засідку. В нас у бункері є чимало «Стінгерів», і в мене аж руки сверблять застосувати їх, — вступив у розмову Крастіньш.

— І, може, нам пощастить дістати цю VIP-персону, — додала Крауя.

— Ідеальна приманка, — зрадів Морланд. Він чимало довідався про застосування приманок під час тренувань із ветеранами Іраку та Афганістану, знав, що треба зробити, аби противник точно повівся й потрапив у засідку: потрібно правильно заманити, а потім зненацька напасти. Поки росіяни вважатимуть його і «лісових братів» терористами, Морланду доведеться думати і поводитись як терористу, якщо він хоче вижити у цій боротьбі. Крастіньш має рацію: щойно росіяни зрозуміють, що це була зашифрована радіопередача, вони неодмінно захочуть дізнатись її зміст, а з огляду на особливості навколишньої місцевості, їм доведеться вести розвідку саме з повітря.

— О’кей, Янісе, за розкладом радіомовлення нам потрібно вийти на зв’язок через шість годин, тож слід поквапитись. Як ти вважаєш, яке місце краще обрати для проведення операції?

— Пропоную підійти ближче до Лігатне, старого радянського підземного командного бункера, де ми залишили наші автомобілі. На це росіяни точно поведуться. І ніхто не знає ці ліси краще за моїх хлопців. Нехай ваша команда сідає на задні сидіння мотоциклів. І рушаймо!

Після нетривалого, однак екстремального високошвидкісного мотокросу лісовими стежками шість потужних мотоциклів із латвійськими солдатами сил спеціальних операцій за кермом прибули на місце. За мотоциклістами сиділи Морланд, Крауя та решта команди. Із собою вони прихопили два ПЗРК «Стінгер». Прибувши на позицію за п’ять кілометрів від занедбаного підземного бункера, бійці приготувались до оборони. Бердлі почав налаштовувати пристрій супутникового зв’язку «Харрис Фалькон», щоб зв’язатися з Постійним об’єднаним штабом.

Морланд одягнув навушники, поправив мікрофон, а потім раптом повернувся до Гігантського Ківі й запитав:

— Який у мене позивний, Бреде?

— Пенда-1, бос.

— Що це, в дідька, за Пенда такий?

— Бос, ну ви що? Ви маєте про нього знати. Це король Мерсії, який правив там у сімнадцятому столітті. Справжній язичницький засранець, — посміхаючись, відповів Бредлі.

Морланд не встиг сказати ані слова, як почув у навушниках голос підполковника Ніколаса Грехема, керівника балтійського підрозділу Постійного об’єднаного штабу. Його голос час від часу перебивався фоновим звуковим сигналом, який сповіщав про те, що радіопередачу зашифровано.

— Пенда-1, це Зеро, перевірка зв’язку. Прийом.

— Я Пенда-1, вас чую. Прийом.

Часу ніхто не гаяв. Після того як Морланд отримав відомості про ситуацію в країні, Грехем продовжив:

— Важлива інформація. Поряд зі мною сидить офіцер Центру урядового зв’язку Алленбі. Вона передала інформацію про те, що ними було перехоплено переговори між Кремлем і телеканалом «Russia Today». Впливовий генерал прибуде в Ригу не один, із ним прилетить неймовірно важлива VIP-персона, хоча ми досі не знаємо конкретно, хто б це міг бути. Вони прибудуть протягом наступних дванадцяти годин. «Russia Today» вестиме пряму трансляцію з місця події. Наш прем’єр сподівається, що ви зможете помститися за потоплення «Падстоу». Прийом.

— Я Пенда-1, вас зрозумів. — Морланд зніяковів, здогадавшись, яке завдання йому доручать. Однак зараз, доки не закінчена розмова з Алленбі, що перебуває по той бік радіозв’язку, він не хотів виказувати свою розгубленість. Він відкинув зайві думки про дівчину й упевнено заговорив: — Ми налагодили співпрацю із латвійськими «лісовими братами». Наша команда використовує цей радіозв’язок, щоб приманити сюди російські військово-повітряні сили. Сподіваємось знищити їх з протиповітряної засідки.

— Я Зеро, вас зрозумів, — відповів Грехем. — Та все ж ми хотіли б, щоб ти якомога швидше вибрався звідти. Тепер твоя головна ціль — російський генерал та WIP — супер-важлива персона. Кривава сцена у прямому ефірі російського телеканалу послужить красномовним сигналом для росіян і жестом підтримки для усіх прибалтійських країн, які матимуть нагоду