Читати книгу - "Пора серця. Листування"

199 {879} Пауль Целан до Макса Фріша, Париж, 18.4.1959

15-го квітня 1959 р.{880}

Дорогий Максе Фріш,

Ваш лист уже тут, лист Інґеборґ також: сердечно вдячний!

Проте я не зможу приїхати вже наступного тижня, а лише після наступного, позаяк мені щойно нагадали про один обов’язок, якого я не можу уникнути, про обов’язок небожа — дану мною ще кілька місяців тому обіцянку приїхати на єврейську Пасху до Лондона, до старенької тітки{881}, отож мені доведеться, хоча я й не пригадую, щоб коли-небудь переселявся з Єгипту, відсвяткувати це свято в Англії, зі своїми родичами, які, навіть якщо вони й не споживають лише прісний хліб, відзначають це свято (крім того, вони не мусять іти на роботу).

Отож ми від’їжджаємо наступного тижня до Лондона, відтак я зміг би прибути до Цюриха 28-го або 29-го квітня — сподіваюся, у прийнятний час.

Найсердечніші вітання

Ваш Пауль Целан

200 {882} Макс Фріш — Паулю Целану, Шульс, 20.7.1959

20.VII.

Дорогий Паулю Целане!

Мої лікарі{883}, тут і в Цюриху, забороняють мені втечу до Сільз-Марія, на жаль, і малюють мені чорта на стіні, якщо я поїду туди. Отож мені не залишається нічого іншого, як послухатися, а Рим далі, ніж я думав. — Я дуже радів, радію, що зустрівся з Вами, Паулю Целане. Можливо, в середу я все-таки ще раз поїду (таємно) на Сільзер-Зее{884}. Я не встиг попрощатися з Вашою дружиною{885}; вітайте її від мене.

Ваш Макс Фріш

201 {886} Пауль Целан — Максові Фрішу, 23.10.1959

23.Х.59

Дорогий Максе Фріш,

гітлерівщина, гітлерівщина, гітлерівщина. Кашкети.

Погляньте, будь ласка, що пише пан Бльокер, критик першої німецької генерації з благословення пана Рихнера{887}, автор, ах, статей про Кафку й Бахман{888}.

На все добре!

Ваш Пауль Целан

201.1 Додаток

Пауль Целан

78, Рю де Лоншан (16е)

Париж, 23-го жовтня 1959 р.

(Рекомендований лист)

Редакції літературного відділу газети «ТАҐЕСШПІҐЕЛЬ», Берлін

Оскільки, з огляду на те, якими знову є справи в Німеччині, я не можу припустити, що хтось із Ваших, сподіваюся, численних читачів, сказав про вміщену у Вашому виданні від 11-го жовтня ц. р. рецензію на мої вірші (рецензент: Ґюнтер Бльокер) те, що про неї мало б бути сказано, то я роблю це сам: це пов'язано, мабуть, як і моя більша свобода в лоні німецької мови — моєї рідної мови — , з моїм походженням.

Я пишу Вам цього листа: комунікативний характер мови стримує й обтяжує мене менше, ніж інших: я творю в порожнечі.

«Фуга смерті», легковажним автором якої я змушений себе визнати, і справді є графічною структурою, в якій звучання не доведене до того пункту, де воно може взяти на себе смислове значення. Вирішальним тут є не світогляд, а комбінаторика.

Аушвіц, Треблінка, Терезієнштадт, Маутгаузен, убивства, умертвіння газом: там, де вірш нагадує про це, там ідеться про контрапунктні вправи на нотному папері.

Бо давно вже настав час викрити того, хто — це пов’язано, мабуть, з його походженням — не зовсім безпам’ятно пише німецькі вірші. При цьому особливо рекомендуються такі надійні вислови, як «схильний до комбінаторики інтелект», «позбавлений запаху» тощо. Певні автори — це пов’язано, мабуть, з їхнім походженням — одного прекрасного дня викриють себе самі; короткої вказівки на здійснене самовикриття буде достатньо; після чого можна знову спокійно продовжувати писати про Кафку.

Але, закинете Ви, під «походженням» рецензент має на увазі ніщо інше, як місце народження автора тих графічних структур. Я мушу погодитися з Вами: факти Бльокера, не останньою чергою дружні поради наприкінці його рецензії, недвозначно промовляють на користь такого сприйняття. Отже цей лист, скажете Ви тепер, ставлячи кінцеву крапку, не має нічого спільного з рецензією. Тут я також змушений погодитися з Вами: Справді. Нічого. Нічогісінько. Я творю в порожнечі.

(Пауль Целан)

P.S. Все підкреслене в цьому листі запозичене з публікації Вашого співробітника Бльокера.

Інший додаток: копія статті Ґюнтера Бльокера «Вірші як графічні структури».

202