Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

на ціноутворення предметів споживання відповідно до чинних

торгових угод. Боббі роззирнулася, помітила, що інші за довгим

дубовим столом дивляться з непохитною уважністю на чоловіка, і стримала справді епічне позіхання, що норовило вислизнути.

Вона відволікалася, намагаючись зрозуміти, ким були ці люди.

Їх усіх свого часу відрекомендували з іменем і посадою, але це

значило небагато. Всі тут були помічниками секретаря, заступниками або якимись директорами. Було навіть кілька

генералів, але Боббі розумілася в політиці достатньо, щоби

знати: військові у цій кімнаті важать найменше. Справжня

влада — у тих, хто сидить тихо і займає скромну посаду. Таких

тут було кілька, зокрема круглощокий чоловік із вузькою

краваткою, якого відрекомендували секретарем там чи деінде.

Поруч з ним сиділа чиясь бабуся в яскравому сарі — пляма

жовтого посеред моря темно-коричневого, темно-синього

і вугільно-сірого. Вона сиділа, жувала фісташки і мала загадкову

напівусмішку. Боббі кілька хвилин розважала себе, намагаючись

здогадатися, хто був начальником, — Круглощокий чи Бабуся.

Боббі задумалася, чи не налити собі склянку води з одного із

кришталевих графинів, рівномірно розставлених по столу. Пити

не хотіла, але, перевернувши склянку, наливши в неї води

і випивши її, вб’є хвилину, а то й дві. Вона озирнулася по кімнаті

й помітила, що більше ніхто не п’є води. Може, усі чекають, поки

хтось почне першим.

— Зробімо невеличку перерву, — сказав чоловік у темно-сірому

костюмі. — Десять хвилин, після чого можемо перейти до

розділу п’ятнадцять протоколу.

Усі підвелися і розбіглися по туалетах та місцях для куріння.

Бабуся піднесла свою сумочку до сміттєпроводу й висипала туди

лушпиння. Круглощокий дістав планшет і зв’язався з кимось.

— Господи, — сказала Боббі, потираючи очі, поки у них не

замерехтіло.

— Якісь проблеми, сержантко? — запитав Торссон, відкинувшись на стільці й усміхнувшись. — Вас утомлює сила

тяжіння?

— Ні, — відповіла Боббі. Але потім: — Тобто так, але річ більше

в тім, що я готова встромити ручку собі в око, щоб якось змінити

темп.

Торссон кивнув і поплескав її по руці, що він робив дедалі

частіше. Це не ставало менш дратівливим і нав’язливим, але

тепер Боббі непокоїло, що Торссон може підбивати до неї

клинці. Це було б ніяково.

Вона відсмикнула руку й нахилилася до Торссона, поки він не

обернувся і подивився їй у вічі.

— Чому, — прошепотіла, — ніхто не говорить про кляте

чудовисько? Чи не тому я... тобто ми тут?

— Маєте зрозуміти, як тут усе влаштовано, — сказав Торссон, відвертаючись від неї і граючись із планшетом. — Політика

просувається повільно, бо ставки дуже високі й ніхто не хоче

бути тим, хто налажав.

Він поклав свій планшет і підморгнув їй.

— Тут на кону кар’єри.

— Кар’єри...

Торссон просто кивнув і ще поклацав на планшеті.

«Кар’єри?»

Через якусь мить вона знову лежала на спині, вдивляючись

у завішену зорями порожнечу над Ганімедом. Її команда

загинула або помирала. Радіо в костюмі мертве, броня —

заморожена труна. Вона бачила обличчя тварюки. Без

скафандра у радіації і повному вакуумі, з червоним снігопадом

замерзлої крові навколо її пазурів. І ніхто за цим столом не хоче

говорити про це, бо то може вплинути на їхні кар’єри?

До біса це.

Коли сторони зустрічі позлізалися в кімнату і зайняли свої

місця навколо столу, Боббі підняла руку. Вона почувалася трохи

безглуздо, як п’ятикласниця у кімнаті із самими дорослими, але

не мала жодної гадки, за яким порядком ставлять запитання.

Протоколіст кинув на Боббі роздратований погляд і більше не

зважав на неї. Торссон опустив руку під стіл і сильно стиснув її

ногу.

Вона не опустила руки.

— Перепрошую, — озвалася.

Люди за столом по черзі кидали на неї дедалі ворожіші

погляди, а потім підкреслено відверталися. Торссон стиснув її

ногу ще сильніше, поки це Боббі не набридло