Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Так.

— І мої відомості з «Міленіуму» дозволяють мені категорично стверджувати, що цей матеріал — брехня, мета якої — нашкодити Лісбет Саландер напередодні судового процесу.

— Нашкодити Лісбет Саландер важко, враховуючи вже зроблені викриття…

— Ці викриття в основному будуються на брехні і спотворенні фактів. Ханс Фасте — одне з головних джерел тверджень про те, що Лісбет Саландер психічно ненормальна і схильна до насильства лесбіянка, що захоплюється сатанізмом і нетрадиційним сексом. ЗМІ купилися на кампанію Фасте просто тому, що джерело здавалося їм серйозним, а писати про секс завжди захоплююче. Тепер же він гне й далі свою лінію під новим кутом, прагнучи ще більше зганьбити Лісбет Саландер в очах громадськості, і хоче, щоб «СМП» йому в цьому сприяла. Даруйте, але, поки я тут, цьому не бувати.

— Я розумію.

— Правда? Чудово. Тоді я можу підсумувати сказане однією фразою. До обов’язків журналіста входить ставити під сумнів і критично оцінювати — не просто повторювати — твердження, хоч з якого б високопоставленого джерела в державних структурах вони виходили. Пишете ви чудово, але цей талант цілковито знецінюється, якщо ви забуваєте про посадову інструкцію.

— Еге ж.

— Я збираюся зняти цю статтю.

— Гаразд.

— Вона не тягне. Я не довіряю її змісту.

— Зрозуміло.

— Це не означає, що я не довіряю вам.

— Дякую.

— Тому я збираюся відправити вас назад на робоче місце і запропонувати вам нове завдання.

— Он як?

— Це пов'язано з моїм контрактом з «Міленіумом». За його умовами я не можу розголошувати те, що знаю про справу Саландер. Разом з тим я — головний редактор газети, яка ризикує добряче забуксувати, оскільки не володіє наявною у мене інформацією.

— Гм.

— А цього допускати не можна. Ситуація просто унікальна і стосується виключно Саландер. Тому я вирішила вибрати журналіста, якому допомагатиму рухатися в правильному напрямі, щоб публікація «Міленіуму» не заскочила нас зненацька.

— А ви думаєте, що «Міленіум» опублікує про Саландер щось несподіване?

— Я не думаю, я знаю. «Міленіум» притримує гарячі новини, які перевернуть усю історію Саландер, і я просто не тямлюсь через те, що не можу дати цьому матеріалу хід. Проте робити нічого.

— Але ви стверджуєте, що знімаєте мій текст, бо знаєте, що він не відповідає… Тим самим ви вже сказали, що в матеріалі є щось таке, чого не помітили всі інші журналісти.

— Точно.

— Вибачте, але важко повірити в те, що всі ЗМІ Швеції попали в таку пастку…

— Лісбет Саландер стала об’єктом кампанії в ЗМІ. В такому разі звичайні правила перестають діяти, і на сторінки газет може потрапити абищо.

— Тобто ви хочете сказати, що Саландер зовсім не така, якою її зображують.

— Спробуйте уявити собі, що вона не винна в тому, в чому її звинувачують, що її образ, створений пресою, чистісінька нісенітниця і що тут задіяні зовсім інші сили, ніж ті, про які нам поки відомо.

— Ви стверджуєте, що справа стоїть саме так?

Еріка Берґер кивнула.

— І отже, те, що я намагався опублікувати, є просто продовженням кампанії проти неї.

— Саме так.

— Але ви не можете розповісти, в чому тут річ?

— Не можу.

Юханнес Фріск почухав потилицю. Еріка Берґер чекала, поки він усе обдумає.

— Гаразд… що я повинен робити?

— Повертайтеся на своє робоче місце і починайте думати над іншою версією. Не кваптеся, але я хочу мати можливість безпосередньо перед початком судового процесу опублікувати великий матеріал — хай навіть на цілий розворот, — де б детально розбиралася правомірність усіх тверджень, висловлених на адресу Лісбет Саландер. Почніть з того, що прочитайте всі газетні статті і складіть перелік того, що про неї говорилося, і розбирайтеся з кожним твердженням окремо.

— Ага…

— Думайте як журналіст. Перевіряйте, хто поширює відомості, чому і в чиїх інтересах.

— Але на початок суду мене в «СМП», напевно, вже не буде. Як я вже говорив, це мій останній тиждень.

Еріка відкрила пластикову папку в шухляді письмового столу і поклала перед Юханнесом Фріском папір.

— Я вже продовжила термін вашої роботи на три місяці. Ви допрацьовуєте тиждень на колишній посаді, а в понеділок приходите сюди.

— Ага…

— Якщо, звичайно, хочете співпрацювати й далі з «СМП».

— Зрозуміло.

— У вас буде контракт на виконання пошукової роботи, що виходить за межі звичайної редакційної діяльності. Підпорядковуватися будете безпосередньо мені. Далі ви збиратимете для «СМП» матеріал про процес над Саландер.

— Керівникові інформаційного відділу це не сподобається.

— З приводу Хольма не хвилюйтеся. Я вже поговорила з керівником юридичної редакції і домовилася, так що проблем не виникне. Але ви будете проводити пошук на задньому плані, а не для зведень новин. Так піде?

— Супер.

— От і чудово… тоді все. До зустрічі в понеділок.

Еріка провела його із скляної клітки. Підвівши погляд, вона побачила, що з другого боку центральної стійки за нею спостерігає Андерс Хольм. Він одразу опустив очі, вдаючи, що не дивиться на неї.

Розділ 11

П'ятниця, 13 травня — субота, 14 травня

Мікаель Блумквіст ретельно перевірив, чи за ним не стежать, коли прямував у п’ятницю вранці з редакції «Міленіуму» до старого будинку Лісбет Саландер на Лундаґатан. Його чекала поїздка до Ґетеборґа для зустрічі з Ідрісом Хіді. Слід було організувати надійний транспорт, за допомогою якого він зміг би виїхати непоміченим, не залишивши жодних слідів. З огляду на здоровий глузд Мікаель відкинув потяг, бо не хотів використовувати кредитну картку. Зазвичай він позичав машину в Еріки Берґер, проте цієї можливості тепер він не мав. Добре було б попросити Хенрі Кортеса чи будь-кого іншого взяти машину напрокат, але в цьому випадку залишилися б сліди в документах.

Зрештою йому спало на думку геніальне рішення. Взявши досить велику суму грошей, зняту через банкомат на Гьотґатан, він дійшов до старого будинку Лісбет, біля якого з березня стояла її покинута темно-червона «Хонда». Дверцята він відчинив ключами самої власниці. Перевіривши прилади і переконавшись, що бензину не менш як півбака, Мікаель рушив з місця і через міст Лільєхольмсбрун поїхав у напрямі дороги Є4.

О 14.50 він припаркувався в Ґетеборзі, неподалік від Авеню, потім підобідав у першому-ліпшому кафе. О 16.10 він сів у трамвай, що йшов у Анґеред, і доїхав до центру. На пошуки адреси, за якою мешкав Ідріс Хіді, пішло ще хвилин двадцять, тож Мікаель запізнився на зустріч приблизно на десять хвилин.

Ідріс