Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Моя родина, — сказав Ідріс Хіді.

Говорив господар будинку з сильним акцентом, і Мікаель подумав, що він не зміг би пройти запропонований Народною партією мовний тест.

— Це ваші брати?

— Двох моїх братів (вони крайні ліворуч) убив Саддам у вісімдесяті роки, і батька також (він у центрі). Двох дядьків Саддам убив у дев’яностих. Мама померла в двохтисячному році. Мої три сестри живі. Вони живуть за кордоном. Дві — в Сирії, а молодша сестра — в Мадриді.

Мікаель кивнув. Ідріс Хіді налив йому каву по-турецьки.

— Курдо Баксі передавав вам привіт.

Ідріс Хіді кивнув.

— Він пояснив вам, що мені треба?

— Курдо лише сказав, що ви хочете запропонувати мені роботу, але яку саме, не уточнив. Дозвольте мені відразу попередити, що я не виконую роботу, в якій є що-небудь протизаконне. Я не можу собі дозволити бути замішаним у чомусь такому.

— У моїй пропозиції немає нічого протизаконного, але вона вельми незвичайна. Сама робота триватиме приблизно два тижні, і завдання має виконуватися щодня. З другого боку, воно займе приблизно хвилину вашого часу на день. За це я готовий платити вам тисячу крон на тиждень. Гроші ви отримаєте просто в руки, вони з моєї кишені і через податкові інстанції не проводитимуться.

— Зрозуміло. Що я маю робити?

— Ви працюєте прибиральником у Сальгренській лікарні.

Ідріс Хіді знову кивнув.

— Одне з ваших робочих завдань полягає в тому, аби щодня — або, якщо я правильно зрозумів, шість днів на тиждень — прибирати в коридорі 11-С, розташованому у відділенні інтенсивної терапії.

Ідріс Хіді підтвердив і це.

— Я хочу, щоб ви зробили таке.

Мікаель Блумквіст схилився над столом і виклав суть своєї справи.

Прокурор Ріхард Екстрьом задумливо розглядав відвідувача. У того було зморшкувате обличчя, обрамлене коротким сивим волоссям. З комісаром Георгом Нюстрьомом він зустрічався втретє. Вперше той завітав до нього відразу після вбивства Залаченка і пред’явив посвідчення, яке підтверджувало, що він працює для ДПУ/Без. Між ними відбулася досить тривала розмова, що велася півголосом.

— Важливо, щоб ви розуміли: я в жодному разі не намагаюся вплинути на те, як ви вирішите діяти або як вам слід виконувати ваші обов’язки, — сказав Нюстрьом.

Екстрьом кивнув.

— Підкреслюю: ви ні за яких обставин не повинні розголошувати отриману від мене інформацію.

— Зрозуміло, — відповів Екстрьом.

Сказати по правді, він до пуття нічого не зрозумів, але ставити надто багато запитань і виглядати ідіотом йому не хотілося. Він уловив, що справа Залаченка потребує якнайбільшої обережності і що візити Нюстрьома мають зовсім неформальний характер, проте погоджені з високопоставленими особами зі Служби державної безпеки.

— Йдеться про життя людей, — уже під час першого візиту пояснив Нюстрьом. — На все, що стосується правди про справу Залаченка, Службою безпеки накладено гриф секретності. Я можу підтвердити, що він є колишнім агентом радянської військової розвідки, що перебіг до нас і був однією з ключових фігур в агресивних планах росіян проти Західної Європи в сімдесяті роки.

— Еге ж… те саме стверджує і Мікаель Блумквіст.

— Тут Мікаель Блумквіст цілком має рацію. Він — журналіст і натрапив на одну з найсекретніших справ шведської оборони за всю історію.

— Він виступить з публікацією.

— Авжеж. Він представляє ЗМІ з усіма їх плюсами й мінусами. У нас демократія, тож ми, звісно, не можемо впливати на те, що пише преса. Мінусом у цьому випадку є те, що Блумквіст знає лише частину правди про Залаченка і багато з його відомостей помилкові.

— Зрозуміло.

— Блумквіст не розуміє, що у разі, якщо правда про Залаченка стане відома, росіяни зможуть визначити багатьох наших інформаторів і помічників у Росії. Це означає, що людям, які ризикують життям заради демократії, загрожуватиме смерть.

— Але ж хіба в Росії тепер не демократія? Я хочу сказати, що зараз же не часи комуністів…

— Це все ілюзії. Йдеться про людей, винних у шпигунстві проти Росії, — а в світі не існує такого режиму, який би з цим змирився, нехай навіть за давністю років. І деякі з цих джерел як і раніше діють…

Таких агентів не існувало, але прокурор Екстрьом не міг про це знати. Йому доводилося вірити Нюстрьому на слово. А ще він, сам того не бажаючи, відчув, що його дуже тішить ця неформальна втаємниченість у найбільш засекречені відомості. Його дещо здивувало те, що шведська Служба безпеки так глибоко зуміла проникнути в Росію, як натякав Нюстрьом, і він розумів, що подібну інформацію в жодному разі не можна поширювати.

— Мені доручили зв’язатися з вами лише після того, як ми вас ретельно перевірили, — сказав Нюстрьом.

Спокушаючи, завжди необхідно намацати слабкі сторони людини. Слабкістю прокурора Екстрьома була переконаність у власній значущості, тож, як і всі інші люди, він, звісно, цінував лестощі. Важливо, щоб він відчув, що належить до кола обраних.

— І ми констатували, що ви — людина, якій вельми довіряють у поліції… і, зрозуміло, в урядових колах, — додав Нюстрьом.

Було видно, що Екстрьом задоволений. Інформація про те, що дехто з людей в уряді відчуває до нього довіру, нехай навіть таку невизначену, давала привід для висновку, що він може розраховувати на винагороду, якщо правильно розіграє свої карти. Добрий знак щодо подальшої кар’єри.

— Певна річ… І чого ви, власне, хочете?

— Простіше кажучи, моє завдання полягає в тому, щоб якнайделікатніше забезпечити вас інформацією. Ви, очевидно, розумієте, як неймовірно ускладнилася вся ця історія. З одного боку, в повній відповідності із законом проводиться попереднє слідство, і головна відповідальність лежить на вас. Ніхто… ні уряд, ні Служба державної безпеки, ні будь-хто інший не має права втручатися у ваші дії. Ваша робота полягає в тому, щоб дійти до правди і притягнути винних до відповідальності. Це одна з найважливіших функцій у правовій державі.

Екстрьом кивнув.

— З другого боку, якщо вся правда про Залаченка вийде назовні, це виллється в національну катастрофу абсолютно неймовірного масштабу.

— І в чому ж полягає мета вашого візиту?

— По-перше, моє завдання — попередити вас про делікатність існуючого становища. Здається, Швеція не була в такій важкій ситуації з часів Другої світової війни. Можна сказати, що доля Швеції в певному сенсі зараз у ваших руках.

— Хто ваш начальник?

— Шкода, але я не маю права розкривати імена людей, які мають стосунок до цієї справи. Але запевняю вас: