Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маринчина лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Маринчина лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маринчина лялька" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 79
Перейти на сторінку:

Любка із Левком після весілля жили з його батьками, це у нас так тоді було заведено. На Новий рік вони придумали гуляння.

– І ти приходь, Миросю, – просить подружка. – Мій брат дуже тебе вподобав.

– Ще подумаю.

І от, в неділю прийшла Мирося з базару. На вулиці був такий мороз, що аж дерева тріщали. Вбігла вона в хату та й вискочила на піч, скрутилася там калачиком і заснула. А я в цей час місила тісто, бо зібралася пекти хліб. Бабраюся в діжці, як тут хтось стукає у двері:

– Тітко, відчиніть!

– Та там відчинено, відкривайте двері та й заходьте, у мене руки у муці, – гукаю.

– То можна зайти?

– Заходьте, – глянула я, а то Сергій, Любчин брат, і з ним ще якийсь чужий хлопець – чорнявий, невеличкий.

– Де Мирося? – питається Сергій.

– Та он, спить без задніх ніг, – показую на піч. А тоді гукнула: – Дівко, злазь, до тебе парубки прийшли!

Мирося злізла з печі, голова в неї зачухрана, сама невмита.

– Міцно спала?… А ми зайшли тобі нагадати, щоб приходила до нас на Новий рік! – каже Сергій. – То ти прийдеш, чекати?

– Прийду… – пообіцяла Мирося. А сама боком, бачу, тільки й зиркає на того чорнявого хлопця.

Як хлопці вийшли з хати, я й спитала.

– Хто він такий, той другий…

– Та… ми тільки раз і бачилися із ним, на весіллі в Люби. Не знаю, як його і звати.

– Гарний хлопець, – кажу, – такий веселий. І він тебе, мабуть, вподобав.

– Піду на Новий рік й побачу.

– Йди, дитино…


На святі тоді зібралася повна хата гостей! І Люба познайомила Миросю з чорнявим хлопцем.

– А це Борис, – підвела одне до одного. – Він мій сусід. А це Мирося, була за старшу дружку в мене на весіллі.

– А чому я тебе раніше ніде не бачила? – питається Мирося.

– Бо я працюю в Києві, шоферую!

Хоч і прийшла Мирося на запросини Сергія, але увесь вечір не зводила очей з Бориса. І він теж тільки й дивився за нею. І коли вже треба було йти додому, Борис подав Миросі пальто.

– Можна мені тебе провести? – спитав.

– Проводь…

І з того дня Борис – тільки смеркне, вже й у нас! Заходить за Миросею, та й разом ідуть у клуб, на танці. Або й просто так гуляють. Подарував їй дзеркальце, помаду…

Аж до весни так вони стрічались. А там прийшов Великдень. Борис зайшов до хати, начебто привітати мене зі святом, та й каже:

– Ми з Миросею вирішили, що будемо женитись!

– Отак! – я й зраділа, бо хлопець дуже мені сподобався. Та й довгенько ходив, і вже й сусіди бачили, до чого йдеться. – Коли ж сватання? – питаю.

– У червні в мене буде відпустка, то й зробимо сватання. То віддасте, тьотю Маринко, за мене свою дочку?

– Добре, нехай іде! Аби вона тільки сама хотіла! Підеш за Бориса, Миросю?

– Піду…

Так тоді на тому й порішили, я вже рахувала, що вони заручені.


А у кінці травня Люба народила синочка та й просить мою Миросю за хресну матір. Від хреста не можна було відказуватись, чому ж не йти?

У призначений день Мирося приготувала крижмо, взяла хліб, горілку – як потрібно для куми, і пішла до Люби. Бориса тоді не мало бути у селі, він ще в Києві мав працювати. Але заходить Мирося в хату, аж тут і він є! Борис теж чомусь прийшов, і теж із хлібом!

– Мирося?! – дивується Борис. – А я тільки щойно приїхав, а Левко бере мене за кума! Я ще й не встиг зоглядітися… Мати чогось дала телеграму, тому я відпросився. Так спішив, думав, щось сталося страшне… Аж тут… мене кличуть на хрестини! Хрещеним батьком…

– Але ж… – Миросі моїй аж в очах потемніло. – Але ж нам тепер не можна удвох хрестити одну дитину!

– Чому…

– А хіба ж ти не знаєш?! – та й у плач: – Це тут щось лихе проти нас надумали!

Але Люба таки вговорила тоді Миросю:

– Що це ти собі таке придумала? Не хочу нічого чути! Ти і тільки ти повинна бути моєму Сергійкові за хрещену матір! А Борис – хрещеним батьком! Ми йому

1 ... 64 65 66 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маринчина лялька"