Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський 📚 - Українською

Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919" автора Микола Капустянський. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 100
Перейти на сторінку:
цілком неможливо. До того ж, уже біля Одеси стояли кораблі Антанти з добровільцями.

Озброєний конфлікт із Добрармією, що не було виключене за такої ситуації, правдоподібно спричинився б до нашої поразки.

Ми наражалися на небезпеку бути замкненими в кутку між Денікіном і поляками.

Українське командування мало ще опертися лівим крилом на Польську армію; про бойову співпрацю з нею наші представники вели переговори. А тому зовсім відриватися від неї й Західніх Земель було недоцільно. Таким чином, стратегічні й політичні обставини вимагали вести операції головними силами на Київському й Коростенському напрямках: окремою південною групою відрізати шляхи відвороту ХІV армії. Знищивши її або змусивши капітулювати, обсадити побережжя Чорного моря з Одесою.

Отже, треба було одноразово розпочинати операції проти Києва й проти Одеси.

Групування наших сил.

При націлюванні армій на той чи інший напрямок, засади було покладено такі: 1) гро сил – Київський і Коростенський напрямки. Менша група – на Одеський. Для надійного забезпечення лівого крила необхідно було висунутися і на Коростень-Мозир.

У галичан була спочатку думка, щоб Наддніпрянська армія вела наступ на Київ, Галицька – на Одесу, але через бойові умови здійснити це було дуже важко. Сил самої Наддніпрянської армії без 3-ї дивізії Удовиченка, яку було прикуто до Вапнярки, на Київський і Коростенський напрямки не вистарчило б, довелося б нам не менш, як одним корпусом галичан зміцнити Київський напрямок, чим порушувалась би єдність Галицької армії, яку так рішуче обстоювали НК ГА й диктатор Петрушевич. 2) Звільнення Києва при головній допомозі Галицької армії мало першорядне значення, як політична демонстрація великих послуг Галицької Армії в загальній боротьбі на протибольшевицькому фронті. Через столицю Соборної України – Київ – вели шляхи на Східню Галичину й до ідеї Соборної України. Переможна офензива на Київ головно Галицького війська рішуче заперечувала провокацію поляків «про большевизм галичан».

Тому було вирішено на нараді з вищими військовими чинниками ГА, генералом Курмановичем та іншими – всю Галицьку армію й дві сильніші групи Наддніпрянців, СС і Запорожців, націлити на Київський і Коростенський напрямки.

Решту Наддніпрянців підсилити 1-2 бригадами галичан і скерувати на Одеський напрямок.

Група СС мусіла йти на самому лівому крилі, як посередня верства між галичанами й поляками, Запорожці на правому крилі в напрямку на Київ, вони з'єднували Галицьку армію з Наддніпрянською і надійно прикривали праве крило.

Цієї думки спочатку не поділяли галицькі військові представники, а потім і вони, обміркувавши докладніше це питання, погодилися.

Остаточно цю справу було розв'язано Вищим Штабом (так званим Штабом Головного Отамана) на нараді 10.VІІІ. (необхідність сформування цього штабу гостро відчувалася Галичанами й Наддніпрянцями).

Про Вищий Штаб далі.

Розділ XX
пляни ШДА щодо операцій на Київ-Одесу

Директива ч.2067/к. Сх. ч. 13.

Штаб Дієвої Армії видає таку директиву щодо загальних операцій на Київ-Одесу.

1) Загальний наступ починається 2.VІІІ. 2) Операції на Жмеринку ведуть дві Наддніпрянські групи. Тютюнник із Божком атакують Жмеринку з південного заходу. Запорожці від Проскурова фланговим маршем через Літин виходять на Вінницю, щоб, захопивши її, допомогти Тютюнникові й перегородити відворот червоним. 3) Група СС і 2-й корпус Галицької армії наступають на Старокостянтинів-Кульчин і виходять на р. Понору, їхні резерви за лівим крилом. Два корпуси ГА наступають через Лятичів-Літин приблизно на фронті Янів-Уланів-Любар. Удовиченко активно прикриває Вапнярку. 4) На Старо-Костянтинівському напрямку наші панцерні потяги й кіннота далі переслідують ворога на північ. Це – перший етап.

Надалі малося на увазі, розгорнути гро Галицької армії на рубежі Козятин-Бердичів-Житомир. Група СС через Шепетівку прямує на Звягель (Новоград-Волинський) і далі на Коростень; 2-й корпус ГА зосереджується в резерві в районі Шепетівки й підтримує наступ на Коростень. Запорожці, захопивши Вінницю, дальшим рухом забезпечують праве крило нашим головним силам. Ю.Тютюнник через Жмеринку, для забезпечення лівого крила Удовичецка, прямує на Брацлав і далі на Христинівку.

Волинська група в резерві Головного Отамана; її треба зосередити в районі Жмеринки для допомоги Одеському напрямкові УСС також у резерві Головного Отамана.

За основу пляну взято такі засади:

Оцінка директиви.

1. Маневром охопити всі важливіші залізничні вузли та економічні центри, щоб перегородити відворот совєтським військам і цілком захопити, залізничний табір, а також військове, та інше майно. На те, щоб відбити у ворога військову здобич, необхідно було звернути пильну увагу, бо це був головний та майже єдиний засіб забезпечення наших армій. Також нам бракувало й залізничного табору (паротягів і вагонів).

2. Розгорнути сильну групу на Київському напрямку й мати відповідну резерву на напрямку Шепетівка-Коростень.

3. Розбити ворога й обсадити р. Дніпро біля Києва до підходу ворожих резерв і значно раніш, ніж це зробить Добрармія.

4. В Одеському напрямку висунути групу на лінію Вапнярка-Христинівка, щоб надалі обсадити Бобринську й відтяти ХІУ армію від Києва.

Цей маневр при тих ворожих силах, які ,були на Правобережжі проти Українських армій, з певністю можна припустити, привів би через 6 – 10 діб наші сили до першого етапу (від Уланів-Янів до Нової Ущиці 120 верст – 6 переходів + одна або дві переднівки).

В цьому напрямку значного опору червоні не могли поставити, бо в них тут не було сил. 45, 44 і 1 совєтські дивізії мусіли битися за залізничні тори, які вони прикривали.

3 цього етапу приблизно за 2 тижні й до Золотоверхого Києва. Отже, уже 22-24.VІІІ можливо було сподіватися закінчення наступу на Київ. Тоді, для допомоги групі Одеського нарямку в її боротьбі з ХІV армією, можливо було, висунути резерву і зовсім ліквідувати й цей напрямок. Ці розрахунки, як побачимо далі, мали підстави.

Виграш часу передовсім мав для нас

1 ... 64 65 66 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"