Читати книгу - "Я не люблю каву, Ліна Алекс"

Видно, доля вирішила реально познущатися з нього. Він не розумів, яким дивом Валенсія постійно опиняється на його шляху. Не те, щоб він сильно засмутився з цього приводу, але не був упевнений, що зможе витримати емоційний натиск Валенсії. Вона закидала його питаннями, вимагала відповідей і мала рацію, що лютувала, коли отримувала саме мовчання.

Що він міг їй сказати? “Твій брат – бездушний покидьок, який практично купив тебе? І я теж покидьок, що погодився на цю мерзенну угоду? Ніхто з нас не вартий і волосинки з твоєї голови”. 

Не варто їй було повертатися до Нью-Йорка. Хоч вона й не зізналася, але він здогадався, що вона шукала тут його. Це зігріло його серце, але фактично нічого не змінювало. Валенсія благородно дала йому час, щоб визнати свої почуття. Крісу не потрібен був для цього час, він і так знав, що кохає її, що вона потрібна йому, як повітря. Але був зв’язаний по руках і ногах бісовою угодою.

Все змінилося того ж дня. Вірніше, тієї миті, коли один з хлопців з майстерні, хамло і задира Боб, торкнувся Валенсії. Крісові наче забороло впало, пофарбоване у червоне. Він ледве не вбив Боба на місці, а потім стояв, ніби заморожений, і дивився у спину коханій дівчині, а в голові його повільно і важко, наче тектонічні зсуви перед виверженням вулкана, зароджувалися думки, що мали нарешті все поставити на свої місця.

***

– Крісе, – звернувся головний механік, – ти бачив Діка й Боба?

– Зранку, – відповів Кріс, виїжджаючи з-під автівки, –  вони вешталися неподалік. А що?

– Вже їхня зміна почалася. Хлопці не встигають. А ці лайдаки не відповідають на дзвінки.

– Може, п’ють десь. Навіщо ти досі їх тримаєш? Терпиш прогули. Клієнти скаржаться.

– Маєш рацію. Та в Боба золоті руки, сам знаєш. А ось і вони! Гей ви, двоє! Миттю за роботу, бо звільню до біса!

Боб і Дік, незважаючи на погрозу, явно не були налаштовані на працю. Вони сперечалися, хоча й намагалися робити це якомога тихіше. Тим не менш до хлопців поблизу долітали уривки фраз:

– Відчепися, кретине! – Дік роздратовано відкидав руку приятеля. – Я сказав тобі, що не хочу мати з цим нічого спільного. Сам розбирайся… Не потрібні мені такі гроші… Ще чого!

– Стули пельку, ідіоте! Хочеш, щоб всі почули? – вже Боб підвищив голос.

– Хлопці, – механік наблизився, відділений від чоловіків “мустангом”, що досі стояв у гаражі, – якісь проблеми?

– Ні. Ніяких проблем.

– Ну тоді лізьте в яму! Вантажівка сама себе не відремонтує!

День котився до вечора. Кріс, по горло зайнятий фізичною роботою, мав вдосталь часу, щоб обміркувати своє сьогоднішнє рішення. Наскільки він знав, Енні заборгувала цим двом придуркам не так вже й багато, можливо, кілька тисяч вони й накинули зверху. Сума була не надто непідйомною для Кріса, але для того, щоб її зібрати, потрібен час. А з урахуванням того, що він нарешті вирішив повернути Гутьєресу все до останнього цента, часові рамки ще розтягнуться на невизначений термін. Так. Повернути гроші Гутьєресу. Це стало його нав’язливою ідеєю. Тим більше, Енні вони вже не потрібні.

Наприкінці зміни до Кріса підійшов Боб.

– Чого тобі? Я все сказав. Відвали.

Боб почухав підборіддя, вишкірився надщербленим зубом і вже відкрив було рота, як його перебив дзвінок. Кріс глянув на екран, між бровами з’явилася стурбована складка.

– Зникни, я сказав, бо за себе не ручаюся…

Боб стенув плечима.

– Як знаєш. Але кожна хвилина на вагу золота, – загадково ляпнув той і пішов.

Кріс підніс телефон до вуха:

– Слухаю, місіс Маркович… Що?.. Зараз буду!

Кріс, як був, у робочому засмальцьованому одязі, кинувся з майстерні, на ходу попереджаючи головного механіка, що не встигає закінчити свою зміну. Телефонувала вихователька з дитсадочка – у Семі підвищилася температура.

Коли він забирав племінника, той палав у лихоманці. Наступні дні Кріс провів із Семі у лікарні. Цілодобово чергував біля його ліжка, прискіпливо слідкував, як міняли крапельниці, читав казки, коли хлопчик прийшов до тями. Лікар повідомив, що це індивідуальна реакція організму на вірусну інфекцію, яка проявилася у надмірно високій температурі. Щойно Семі стало краще, його виписали і порадили деякий час провести вдома.

Оскільки здоров’ю племінника вже нічого не загрожувало, Кріс зателефонував Гутьєресу і домовився про зустріч.