Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

Скайлер заводить двигун. Народ теж рухає у різні боки. Хтось залишається на другий фільм, але більшість збирається хто куди.

- Коли маєш наступний виступ на полі? - Запитує, коли ми від'їжджаємо з паркування.

- На наступному тижні. Хочеш прийти?

- Ще не знаю. Подивимося за обставинами.

- А в тебе можуть бути обставини?

Серйозний погляд переміщається на мене і трохи примружується.

- Я така сама людина, Олівія, як і ти. Звісно, ​​у мене можуть бути свої обставини та плани.

Плани. Ну так.

Обсмикую сама себе.

- Розумію. Ми теж із Роєм хочемо на пікнік з'їздити.

- От бачиш. У тебе теж є плани, - відповідає уривчасто.

Я зітхаю, намагаючись відпустити ці злість і роздратування, які звідкись взялися. Може, у мене ПМС? Копаюся в пам'яті і розумію, що ні. Ще рано.

Коли ми приїжджаємо додому, я заходжу до зали й плюхаюся на диван. Скайлер вирушає до себе. Включаю фільм зі списку, який він надіслав мені вчора вранці і безцільно відкидаюся на м'яку спинку. Сподіваюся, хоч би цей фільм буде цікавим. Зав'язка начебто нічого. Але поки що не страшно. І чому Скайлер заніс його до списку?

Почувши кроки сходами, обертаюся. Скайлер прийняв душ і збирається йти. Побачивши мене, зупиняється у дверях.

– Тобі вчора було мало гострих відчуттів?

- Хочу ще.

- Ммм. Ну щасти. Світло тільки увімкни скрізь.

Підморгнувши мені, розвертається, а я стрімко подаюсь уперед.

- Може, залишишся і подивишся зі мною?