Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

Я ніколи в житті не бачила страху в очах нечисті. Полярна пустка, ніч, заметіль… Пустельні барси жили, щоб убивати. Їхні очі палали цією жагою – і згасали так само. Ні страху, ні сумніву… Хіба відоме нечисті щось людське? О, це вперше я побачила страх в очах нечисті.

Ратмир застиг на порозі екзаменаційної зали. Лука Сизий розпочинав теорію магії… Я слухала його, та побачила свій кошмар і примерзла до місця. Втім, він також не рухався.

Лука Сизий змовкнув та повернувся до дверей.

Ратмир дивився на нього зі страхом. Обличчя блідувате, з відтінком приреченості. Рукою стискав дверну ручку, наче готовий щомиті зачинити двері та пуститись навтьоки.

Скажу чесно, я не очікувала такого видовища. Викладач також.

– Ратмире Душокраде? – вигнув брови. – Не думав, що у вас фобія перед незнайомими приміщеннями. Якщо хочете, я підійду й допоможу вам переступити поріг.

Ратмир нервово вдихнув. Він випустив дверну ручку та торкнув мене поглядом. Тільки тепер я зрозуміла, в чому річ. Видно, тільки вигнанцям невідоме слово «здати». Втім, я – єдина вигнанка, що не слухає здорового глузду. Мати можливість знищити ворога – і відмовитись від неї. Хай радіє ця почвара, що я така дурна.

Ратмир пройшов до свого місця. Лука Сизий нарешті почав пару.

– Отже, сьогодні ми в екзаменаційній залі: саме тут читаються лекції про темряву. Гадаю, знайомі старшокурсники ділилися враженнями про це заняття, – посміхнувся він. Студенти засовались на сидіннях. – Прошу поглянути сюди, – розвів руками на майданчик, до якого сходились секції. – Як ви зрозуміли, це магічна арена. На ній ви складатимете екзамени з магічних предметів. На відміну від решти арен в академії, це спеціалізована магічна арена: вона здатна проєктувати не лише артефакти й поранення, а й живі створіння, ландшафт, погоду. Навіть темряву.

Останні слова він сказав так зловісно, що багато студентів здригнулись.

– Отже, що таке темрява? – промовив Лука Сизий. – Дехто буде здивований, але в фізичному світі її не існує. Темрява – це лише відсутність світла. Як стихії її не існує також. Ви знаєте багацько заклять: промінь світла, вогняна куля, повітряний батіг… Натомість жодна група заклять не відведена під темряву, – провадив викладач. – Що ж до магічного світу, то тут все інакше. Темрява – це матерія. Деякі дослідники стверджують, що вона жива. Так це чи не так, важко сказати… За законами фізики, світло розсіює темряву. У магії – темрява поглинає світло.

Я слухала напружено.

– Одначе ви запитаєте мене: якщо темряви не існує як стихії, то звідки береться темна магія? – роззирнувся Лука Сизий. – Все просто і страшно водночас. Коли маг впускає в себе темряву, кожне його закляття вбирає її. Темна магія народжується внаслідок схрещення магічних стихій із темрявою. Була крига – стала чорна крига. Був смерч – став чорний смерч.

– А що буде, якщо книжник зі стихією світла впустить темряву? – пролунало запитання.

– Він загине, – як відрізав Лука Сизий. – Темрява поглине всю його магію, і в ньому не залишиться нічого, що підтримувало б його життя. Отже, любі маги з основною стихією світла, – посміхнувся він, – хоч за вас я можу бути певен: вам ніколи не стати чорними магами.

Я хмикнула. До чого ж милим стає цей чоловік, коли говорить про темряву.

– Ще один цікавий аспект – темрява і класи магів. Усі говорять: чорнокнижники, чорнокнижники… Тож ви думаєте, що чорні маги – це лише чорнокнижники. Зовсім ні, – одразу заперечив він. – Погубити себе і стати чорним магом може будь-хто. Просто найменування «чорнокнижник» є найвідомішим та створюється прямим банальним шляхом – «чорний книжник». На противагу, чорні мечники звуться «сараскирами», а чорні цілителі – «ворожбитами».

Рядами прокотилось перешіптування.

– Скажіть, це правда, що ворожбити отримують здатність бачити майбутнє? – підійнялась рука.

– О, так, – посміхнувся Лука Сизий. – Я знав одного ворожбита. На превеликий жаль, я не встиг його вбити, бо він збожеволів і вчинив самогубство.

З мене вилетів нервовий смішок. Все-таки у завідувача факультету книжників невпізнавано змінюється манера викладання, коли він говорить про темряву. Він продовжив:

– Це правда, що темрява пропонує так звану «перевагу», особливість. Ворожбити бачать майбутнє, сараскири не відчувають болю, чорнокнижники передають темряву далі та приймають у ряди нових чорних магів. Якщо ви думаєте, що це дуже круто, то готуйтесь, що ваше життя скоро обірветься.

На диво, навіть моя Книга мовчала й не ворушилась. Чи то вона поважала лекції про темряву, чи була про них настільки поганої думки, що не знаходила слів.

– А зараз поговорімо про те, які перспективи очікують вас, якщо ви все-таки впустите в себе темряву, – мовив викладач. – По-перше, потворність і старість. Темрява висмоктує життєві сили. Волосся сивіє та випадає, шкіра втрачає колір, покривається зморшками, пухлинами, вискакують бородавки, вугрі…

Дівчата гидливо скрикнули. Лука Сизий розсміявся.

– За що мені подобаються студентки, то за те, що їх легко переконати не ставати чорними магами. Це справді так. Статистика показує, що серед чорних магів украй мало дівчат. На жаль, хоч мало, та вони є. І на жаль, хлопців старість відлякує не так.