Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Джозеф Антон 📚 - Українською

Читати книгу - "Джозеф Антон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джозеф Антон" автора Ахмед Салман Рушді. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 218
Перейти на сторінку:
постало питання, яке завжди гризло охорону, хоч куди б вони поїхали: сховати людину-невидимку нескладно, а от пояснити, чому два «ягуари» стоять під піддашшям біля будинку Джейн, значно складніше. А хто ті кремезні четверо чоловіків, що блукають околицями? Серед тамтешніх мешканців легко викликати підозру, проте дуже складно її розвіяти. Окрім усього іншого, шотландській Спеціальній службі, у чию сферу компетенції вони потрапили, не дуже хотілося залишати цю дражливу справу в руках своїх англосакських колег. Тож вони відрядили ще й свою команду, і тепер під піддашшям біля будинку Джейн стояли чотири величезні автомобілі й було вісім здоровезних чоловіків, що жестикулювали й сперечалися, а кілька з них упродовж ночі чомусь сиділи в автомобілях. «Проблема в тому, — сказав він своїм охоронцям, — як заховати вас».

Приїхала попіклуватися про нього Джейн і привезла з собою Білла Бюфорда; і майже закоханий у неї Бюфорд, як те американське цуценя бігав, за нею по п’ятах, вона ж ставилася до нього з ніжним, аристократичним зачуду-ванням. Він пустував у будинку, такий собі щасливий Дурень при дворі Джейн, бракувало тільки блазенського костюма й ковпака з бубонцями. Ершир із сонцем, що ледь пробивалося за-за хмар над головою, на короткий час став блаженним островом під час бурі. Білл сказав: «Тобі потрібне хороше місце, таке, де б ти зміг якийсь час спокійно пожити. Я знайду таке».

Білл був Особистістю з великої літери, саме з великої літери, бо інакше не передати широчіні його душі. Він любив розмахувати руками, обніматися, говорив окличними й емфатичними реченнями, повар-самоук, колишній американський футболіст, інтелектуал з глибоким знанням єлизаветинського періоду, розважальник, почасти розумник, почасти шоумен братів Рінґлінґ[99]. Він перебрав на себе керівництво кембриджським студентським журналом «Ґранта», що геть захирів, і оживив його, зробивши рідним для свого обдарованого покоління. Еміс-молодший, Мак’юен, Барнс, Четвін, Ішіґуро, ФАнтон й Анджела Картер — усі розквітали на його сторінках; Джордж Штайнер дозволив йому опублікувати його повість про Гітлера «Переїзд А.Г. до Сан-Кристобала»; він дав назву «брудний реалізм» напряму в американській літературі, до якого належали Карвер, Форд, Вулф і Джой Вільямс; перше число «Ґранти» присвятив мандрівникам і відтоді підігрівав зацікавлення подорожніми записками; разом з тим постійно недоплачував своїм авторам, дратував багатьох тим, що не читав або ж не розглядав їхніх творів іноді місяцями, інших доводив до шалу своїм незвичним стилем редагування, настільки агресивним, що потім мусив пускати в хід увесь свій леґендарний шарм, аби переконати людей не вдаватися до насилля щодо нього; оголошував передплату на квартальник, а рідко коли видавав навіть три числа за рік. Хоч би куди він ішов, завжди приносив із собою багато вина й одразу брався куховарити на багатьох святкуваннях, використовуючи продукти, куплені за зниженими цінами, зокрема надто стару дичину — інфарктна їжа, а кімнати, куди він заходив, одразу сповнювалися сміхом. Чудовий оповідач і поширювач чуток, здавалося, був останньою людиною на світі, кому можна довірити охорону таємного світу -Джозефом Антоном. Однак жодна таємниця не вийшла з його вуст. Веселий екстраверт Білл Бюфорд виявився людиною, котрій можна довірити своє життя.

«Я цим займуся, — сказав Білл. — Ми все влаштуємо».

Виявилося, що дві жінки, яких він раніше не знав, ставали важливими дійовими особами в його історії: Френсіс Д’Суса й Кармел Бедфорд. Кармел, ставна ірландка з незвичайними думками, «Стаття 19» призначила секретарем захисної кампанії, або, якщо дати її повну назву, Міжнародного комітету захисту прав Рушді, а Френсіс, новоспечена глава «Статті 19», стала її начальницею. Комітет створювався цілком незалежно від особи, яку він захищав, для боротьби з «озброєною цензурою» за підтримки Ради з питань мистецтва, ПЕН-клубу, Національної спілки журналістів, Товариства гільдії авторів і письменників та багатьох інших організацій. На початках він не мав нічого спільного з її діяльністю; проте з роками дедалі тісніше співпрацював із Френсіс і Кармел, які стали дуже важливими політичними союзниками.

Вони бачили його різним — пригніченим, войовничим, розважливим, жалісливим, стриманим, слабким, соліпсичним, сильним, дріб’язковим, рішучим і завжди його підтримували, хай би яким він був. Френсіс — тонкостанна, елеґантна, темноволоса, сувора в зосередженості й сміхотлива у веселощах — була грізною жінкою. Вона працювала у джунглях Борнео, і в афганських горах із муджахідами. Мала швидкий, гострий розум і велике материнське серце. Він почував себе щасливим серед цих аотрапетаз[100]. На них чекало багато роботи.

Знову дозволили користуватися стільниковим телефоном, і вони, схвильовані, зателефонували до нього. В офісі «Статті 19» непрохано з’явилася Маріан і заявила, що має намір на правах дружини відігравати керівну роль у захисній кампанії. Йому потрібна речниця, сказала вона, тож вона нею і стане. «Ми лишень хочемо переконатися, — сказала Френсіс досить обережно, — що це вам направду потрібно, що ви цього хочете». Ні! — ледь не крикнув він. Це було геть не те, чого він хотів: за жодних обставин не допускати Маріан до участи у кампанії або ж до якихось виступів від його імени. «Так, — сказала Френсіс замислено. — Мені також так здалося».

Маріан залишила йому сердите повідомлення: банальні дурниці подружньої кризи, перетвореної їхнім шпигунським життям на абсурдну мелодраму. Чому ти не телефонуєш? Я збираюся дати інтерв’ю газеті. Він зателефонував, і на якийсь час того вистачило. Проте вже незабаром вона заявила «Індепендент», що хоча «він і в здоровому глузді, проте живе життям параноїдального шизофреніка». Щоправда, так і не уточнила, хто саме він.

Зателефонувала і Клариса. Хотіла, щоб він купив їй новий будинок. Відчувала необхідність у переїзді — через нього, тож він мусить оплатити додаткові витрати на нове житло. Він у боргу перед нею і сином.

Йому й далі доводилося жити по всіляких готелях, якими управляли відставні поліцейські (їх було чимало): в Істоні, що в графстві Дорсетшир, а тоді в Салкомі, графство Девоншир. Краєвид у Девонширі був просто чудовий: під готелем — залита сонцем Салкомська затока з вітрильниками, що її перетинають, і чайками, що описують кола над водою. Білл шукав місце в Ессексі. «Дай мені ще кілька днів», — сказав він.

Його друг Нуруддін Фараг запропонував стати посередником у стосунках з ісламським інтелектуалом Алі Мазруї, що могло допомогти знайти вихід з глухого кута після оголошення фетви. «Гаразд, — сказав він Нуруддіну, — проте я не проситиму пробачення й не відкликатиму з продажу книжки». Перегодя Нуруддін визнав невдачу. «Вони правлять більше, ніж ти готовий заплатити». Впродовж років після оголошення фетви люди часто підходили до нього й розповідали про якісь «свої

1 ... 65 66 67 ... 218
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джозеф Антон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джозеф Антон"