Читати книгу - "Сапфірова книга, Керстін Гір"

— Я хотів бути готовим до будь-яких несподіванок, — пояснив доктор Байт, складаючи приладдя в докторську валізку.

— Ми з нетерпінням чекаємо вашого звіту, — сказав Фальк де Віллерз.

— Насамперед я щасливий, що можу нарешті поскидати з себе ці лахи, — Ґідеон розв’язав шийну хустку.

— Все вийшло? — запитав містер Джордж, скоса кинувши на мене нервовий погляд.

— Так, — кивнув Ґідеон, зриваючи з себе хустку. — Все пройшло точно за планом. Лорд Аластер прийшов дещо пізніше, ніж очікувалось, але вчасно, аби ще застати нас. — Він посміхнувся мені. — І Ґвендолін чудово впоралася зі своїм завданням. Справжня вихованка віконта Баттена не могла б поводитися краще.

Я мимоволі зашарілася.

— Мені буде дуже приємно повідомити про це Джордано, — сказав містер Джордж, випнувши груди, і подав мені руку. — Не те щоб я очікував чогось іншого…

— Ні, звичайно, ні, — мовила я.

Кароліна розбудила мене пошепки:

— Ґвен, припини співати! Це вже дістало! Тобі потрібно до школи!

Я різко сіла в ліжку й витріщилася на неї.

— Я співала?

— Що?

— Ти сказала, щоб я покинула співати.

— Я сказала, що тобі час вставати!

— Значить, я не співала?

— Ти спала, — запевнила Кароліна, хитаючи головою. — Давай швидше, ти вже запізнюєшся. Мама просила передати, щоб ти ні в якому разі не користувалась П гелем для душу!

Під душем я постаралася витіснити всі спогади про вчорашній день. Але до ладу мені це не вдалося, через що я не одну хвилину простояла, впершись лобом у двері душової кабінки і бурмочучи: «Мені це тільки наснилося!» Головний біль погіршував ситуацію.

Коли я нарешті спустилася до їдальні, сніданок, на щастя, майже закінчився. Ксемеріус висів сторч головою на люстрі й розгойдувався.

— Ну що, протверезіла наша маленька п’яничка?

Леді Аріста окинула мене поглядом з голови до ніг.

— Ти спеціально нафарбувала тільки одне око?

— Е-е-е… ні.

Я хотіла обернутись і піти, але втрутилась мама.

— Спочатку сніданок! Вії можна нафарбувати й потім.

— Сніданок — найважливіша трапеза кожного дня, — додала тітка Гленда.

— Дурня! — кинула тітонька Медді. Вона сиділа в халаті в кріслі біля каміна, підібгавши коліна, як маленька дівчинка. — Сніданок можна й пропустити — при цьому економиш купу калорій, які ввечері можна інвестувати в келих вина. Або в два келихи. Або в три.

— Схоже, любов до алкогольних напоїв — це сімейне, — зауважив Ксемеріус.

— Еге ж, це одразу можна побачити по її фігурі, — прошепотіла тітка Гленда.

— Я, може, трохи й затовста, але ніяк не глуха, — відрубала тітонька Медді.

— Полежала б ти краще в ліжку, — озвалася леді Аріста. — Сніданок не проходить так напружено, коли ти довго спиш.

— На жаль, це від мене не залежить, — відказала тітонька Медді.

— У неї сьогодні вночі знову було видіння, — пояснила мені Кароліна.

— Саме так, — кивнула тітонька Медді. — Це було жахливо. Так сумно. Я страшенно засмутилася. Там було прекрасне серце з гранчастого рубіна, воно виблискувало на сонці… Воно лежало високо-високо на виступі скелі.

Я сумнівалася, чи хочу чути, що було далі.

Мама посміхнулася мені.

— З’їж що-небудь, люба. Хоча б фрукти. 1 не слухай, що вона говорить.

— І тут прийшов Лев… — Тітонька Медді зітхнула. — 3 розкішною золотою гривою…

— Угу-у-у, — видав Ксемеріус. — І закладаюся — з блискучими зеленими очима.

— У тебе на обличчі сліди фломастера, — сказала я Ніку.

— Тс-с-с, — прошепотів він. — Далі цікаво.

— І коли Лев побачив, що там лежить серце, то вдарив його потужною лапою, і серце впало в прірву, глибоко-глибоко, — прорекла тітонька Медді й драматично притиснула руки до грудей. — Ударилося воно й розбилося на сотні маленьких шматочків, і коли я подивилася пильніше, то побачила, що це були краплі крові…

Я глитнула. Зненацька мене занудило.

— Упс! — буркнув Ксемеріус.

— А що далі? — запитала Шарлотта.

— Далі нічого, — відповіла тітонька Медді. — Це все. Досить для жаху.

— О, — розчаровано зауважив Нік. — А так добре починалося.

Тітонька Медді сердито блиснула на нього очима.

— Я не пишу сценарії, мій хлопчику!

— І слава Богу, — пробурмотіла тітка Ґленда. Потім вона обернулася до мене й розтулила було рота, аби щось сказати, але зараз же закрила його.

Натомість озвалася Шарлотта.

— Ґідеон розповідав, що ти непогано впоралася з суаре. Мушу визнати, що я відчула полегшення з цього приводу. Я думаю, всі відчули полегшення.

Я проігнорувала її та докірливо дивилася на люстру.

— Я хотів учора тобі розповісти, що ця вискакуля зустрічалася з Ґідеоном за вечерею. Але… як би це краще сказати… Ти була… трохи… кхм… не в тому стані, — зауважив Ксемеріус.

Я пирхнула.

— А що я вдію, якщо твій коштовний камінчик запрошує її залишитися на вечерю? — Ксемеріус відштовхнувся від люстри і пролетів над столом до порожнього місця, де зазвичай сидить тітонька Медді. Там він сів, акуратно склавши свій загострений хвіст навколо лап. — Я хочу сказати, що на його місці я б теж так вчинив. По-перше, вона цілий день була нянькою для його брата, а потім ще й поприбирала в його квартирі та попрасувала йому сорочки.

— Що?!

— Я ж кажу — що я вдію? А він був такий вдячний, що тут же вирішив продемонструвати, як швидко вміє готувати спагеті на три персони… Треба сказати, він був у доброму гуморі! Можна було подумати, що він щось випив абощо. А зараз закрий рота, бо на тебе всі дивляться.

І справді, всі дивилися на мене.

— Я піду підмалюю друге око, — пробурмотіла я.

— І можеш накласти трохи рум’ян, — озвалася Шарлотта. — Це просто порада.

— Я її ненавиджу! — кипіла я. — Я її ненавиджу. Ненавиджу!

— Та ну! Тільки тому, що вона попрасувала його дурні сорочки? — Леслі дивилася на мене, хитаючи головою. — Це справді… безглуздо.

— Він