Читати книгу - "Сапфірова книга, Керстін Гір"

— Гаразд. Але тебе в церкві він обіймав і цілував, — нагадала Леслі й зітхнула.

— Ні!

— Але ж хотів.

— Він і Шарлотту цілував!

— Але тільки на прощання, в щічку, — проревів Ксемеріус прямо мені у вухо. — Якщо мені ще раз доведеться це повторити, то я лусну. Все, я зникаю. Ці дівочі страждання мене коли-небудь уб’ють.

Вдаривши кілька разів крилами, він злетів на шкільний дах і зручно там вмостився.

— Я не хочу більше чути ані слова з цього приводу, — сказала Леслі. — Набагато важливіше, аби ти зараз згадала все, про що вчора говорилося. І я маю на увазі важливі речі, ти розумієш — ті, в яких ідеться про життя і смерть!

— Я розповіла тобі все, що знаю, — запевнила я її і потерла чоло. Завдяки трьом таблеткам аспірину голова більше не боліла, але після сну була наче ватяна.

— Гм-м-м, — Леслі схилилася над своїми записами. — Чому ти не запитала в Ґідеона, за яких обставин одинадцять років тому він уже зустрічався з лордом Аластером і про який фехтувальний двобій ішлося?

— Є ще купа всього, про що я його не спитала, повір мені!

Леслі знову зітхнула.

— Я напишу тобі список. Ти можеш щоразу з’ясовувати одне питання — коли це стратегічно буде зручно і твої гормони тобі дозволять. — Вона сховала блокнот і подивилася на шкільну браму. — Треба нам поквапитися нагору, бо не встигнемо. Я обов’язково хочу бачити на власні очі, як Рафаель Бертелін перший раз зайде в клас. Бідолашний хлопець, напевно, шкільна форма йому здається арештантською робою.

Ми ще зробили гак, щоб пройти повз нішу Джеймса. У ранковій метушні ніхто не звертав уваги, коли я з ним розмовляла, тим паче що Леслі навмисне ставала так, щоб можна було подумати, наче я розмовляю з нею.

Джеймс притиснув напахчену хустинку до носа й озирнувся, щось шукаючи.

— Я бачу, цього разу ти не прихопила з собою свого невихованого кота.

— Уяви собі, Джеймсе, я була на суаре в леді Бромптон, — похвалилась я. — І кланялась я точно так, як ти мене навчив.

— Леді Бромптон, так-так… — замислився Джеймс. — Не можна сказати, щоб вона уславилася добрим товариством. Кажуть, прийоми в неї проходять вельми бурхливо.

— Атож, так і є. Я гадала, що це, мабуть, норма.

— Хвалити Бога, ні! — Джеймс ображено стиснув губи.

— Ну, хай там як, наступної суботи мене запросили на бал до твоїх батьків — лорда й леді Пімплботтом.

— Не можу собі уявити, — закотив очі Джеймс. — Моя мати надає неабиякої ваги бездоганному товариству.

— Щиро дякую, — буркнула я і повернулася, щоб піти. — Ти справжній сноб!

— Я не хотів тебе образити, — крикнув Джеймс мені вслід. — А що таке «сноб»?

Рафаель стояв уже в дверях, коли ми підійшли до нашої класної кімнати. І вигляд він мав такий нещасний, що ми зупинилися.

— Привіт, мене звуть Леслі Гей, а це моя подруга — Ґвендолін Шеферд, — відрекомендувалась Леслі. — Ми познайомилися в п’ятницю перед кабінетом директора.

Слабка усмішка майнула на обличчі Рафаеля.

— Я дуже радий, що хоча б ви мене впізнали. Бо нині в мене з цим проблеми…

— Атож, — погодилася Леслі. — Ти схожий на якогось стюарда на круїзному пароплаві. Але до цього звикаєш.

Посмішка Рафаеля стала ширшою.

— Ти маєш хіба що пильнувати, щоб краватка часом не потрапила тобі в суп, — зауважила я. — Зі мною це трапляється частенько.

Леслі кивнула.

— їжа, до речі, тут жахлива. А в усьому іншому — не так уже й погано. Я впевнена, скоро ти почуватимешся як удома.

— Ти ніколи не була на півдні Франції? — спитав Рафаель трохи з гіркотою в голосі.

— Ні, — відказала Леслі.

— Це помітно. Я ніколи не почуватимусь як удома в країні, де цілий день йде дощ.

— Ми, англійці, не любимо, коли хтось постійно лає нашу погоду, — зауважила Леслі. — О, он іде місіс Каунтер. Вона, на твоє щастя, трохи франкофіл. Ти їй сподобаєшся, якщо час від часу, ніби випадково, вставлятимеш у свою мову французькі слова.

— Tu es mignonne[82],— одразу ж мовив Рафаель.

— Я знаю, — буркнула Леслі, затягуючи мене в клас. — Але я не франкофіл.

— Ти йому впала в око, — сказала я і кинула книги на парту.

— То й що? — гмикнула Леслі. — Він не в моєму стилі.

Я не стримала сміху.

— Ну, звичайно!

— Ой, припини, Ґвен, досить, що одна з нас несповна розуму. Знаю я таких типів. З ними самі халепи. Крім того, він цікавиться мною тільки тому, що Шарлотта говорила, ніби мене легко завоювати.

— І тому, що ти схожа на собаку Берті, — нагадала я.

— Точно, і тому, — Леслі засміялася. — Та він миттю мене забуде, щойно на нього накинеться Синтія. Дивись, вона явно зумисне пішла в перукарню і нагелювала волосся.

Проте Леслі помилялася. Рафаель, вочевидь, не надто цікавився розмовою з Синтією. Коли ми на перерві сиділи на нашій лавці під каштаном і Леслі вчергове вивчала записку з кодом із «Зеленого вершника», Рафаель підійшов до нас, сів поруч, не спитавшись, і сказав:

— О, круто, геокешинг!

— Що? — Леслі невдоволено зиркнула на нього.

Рафаель показав на записку.

— Ви не знаєте, що таке геокешинг[83]? Це сучасний варіант гри «зайці й собаки»[84] з GPS. Цифри на вигляд точнісінько як географічні координати.

— Ні, це тільки… що, правда?

— Дай-но, я гляну, — Рафаель узяв у неї записку. — Так. Припустімо, що нуль перед буквою — це нуль у верхньому регістрі, себто позначає градус. А рисочки — мінути й секунди.

До нас долинув гучний крик. На сходах Синтія щось говорила Шарлотті, шалено жестикулюючи, а Шарлотта злостиво позирала в наш бік.

— О Господи! — Леслі розхвилювалася. — Це означає 57 градусів, ЗО мінут, 41.78 секунд північної