Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

— Ані, ти така мила, — знову почав він свої жарти, і я відчула, що моє тіло наповнюється люттю, — чому ти вирішила бути такою доброю до мене? — додав він, і на його губах з’явилася насмішкувата усмішка. — Мені приємна твоя турбота, я хотів би, щоб ти частіше її виявляла до мене, — він знову почав язвити, і я відчула, що моє серце наповнюється ненавистю, — а я закотила очі, відчуваючи, що моє терпіння вичерпалося, і стримувала себе з останніх сил, аби не послати його в пекло або не прибити другим стільчиком, який стояв поряд з моїм ліжком..

— Отже, по-доброму не хочеш? — промовила я, і мій голос зазвучав холодно та небезпечно, і я вклала всю свою лють та жах у погляд, який спрямувала на горе-нареченого, наче на хижака. Перед собою я уявила батька, Шаруккіна, та усі гіркі події зі свого життя, що стали причиною моїх страждань, і на мить мені здалося, що це подіяло, і в його погляді промайнула тінь сумніву. Константин відвернув погляд, наче злякавшись мого гніву, я вловила якийсь страх і невпевненість, немов зляканий заєць. Він уже без сарказму та звичної іронії, повільно встав, намагаючись зберегти самовладання, і, як тінь, вийшов, наостанок кинувши фразу, що нагадувала одночасно виправдання і погрозу:

— Побачимо, що можна зробити, — промовив він, і його голос прозвучав загадково та небезпечно, а його слова викликали тривогу.

Він вийшов, а на душі якось стало кепсько, і я відчула, що моє серце наповнилося неприємним передчуттям. Що б це означало? — подумала я з тривогою. Чи буде Пехленевідіс і надалі продовжувати мене тероризувати? Чи на кінець вдовольниться батьковою подачкою, і залишить мене у спокої? — промайнуло у моїй голові.