Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Портрет Доріана Ґрея 📚 - Українською

Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Портрет Доріана Ґрея" автора Оскар Уайлд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 75
Перейти на сторінку:
суперечу. Я це роблю з принципу. Спитайте їхню думку про подію, яка сталася вчора, і вони з повною серйозністю подадуть вам судження, що були актуальні для тисяча вісімсот двадцятого року, — коли чоловіки носили високі панчохи і люди вірили геть у все, а не знали геть нічого… Яку чудову річ ви граєте! Здається, що Шопен писав її десь на Майорці, коли море зітхало круг його вілли і солоні бризки сягали вікон. Вона дивовижно романтична… Яке щастя, що ми маємо хоч одне ненаслідувальне мистецтво! Грайте, грайте, Доріане, мені сьогодні так хочеться музики! Я от уявляю, ніби ви — юний Аполлон, а я — Марсій[126], що слухає Аполлона… У мене, Доріане, є свої муки, про які навіть ви не знаєте. Трагедія старості не в тому, що людина старіє тілом, а в тому, що душа в неї залишається молодою. Мене й самого іноді вражає власна щирість. Який ви щасливий, Доріане! Яке чудове ваше життя! Ви всього спробували, всім насолодились, ви смакували сік виноградин, розтискаючи їх у роті. Ніщо не приховало від вас Життя. І все ви сприймали як музику, і воно вас не зіпсувало. Ви все той самий.

— Ні, Гаррі, я вже не той самий.

— А я вважаю, що такий самий, Доріане! Хотілося б мені знати, як далі складеться ваше життя. Тільки не зіпсуйте його самозреченнями. Тепер ви — взірець досконалості. Тож пильнуйте, щоб не стати неповноцінним. Вам нічого зараз не закинеш — так, так, не хитайте головою, ви ж і самі знаєте, що це правда. І до того — навіщо себе дурити, Доріане? — життя наше не підвладне нашій волі чи намірам. Життя залежить від наших нервових волокон і клітин мозку, де одна за одною народжуються пристрасті й потаємні думки. Вам може здаватися, що ви дужий, що вам нічого не загрожує. Але от якийсь випадковий відтінок освітлення кімнати чи тон ранкового неба, пахощі, які колись ви любили і які тепер навіяли неясні згадки, рядок призабутого вірша, що знову трапив вам на очі, фраза з музичного твору, якого ви давно не грали, — ніби все й дрібниці, але саме від них залежить наше життя, Доріане. Десь про це пише Браунінг[127].

І наші власні відчуття це підтверджують. Варто мені почути аромат білого бузку — і я знову переживаю найдивовижніший місяць свого життя. Як я хотів би помінятися з вами долею, Доріане! Люди ганять нас обидвох, але вас вони все-таки обожнюють. І завжди обожнюватимуть. Ви саме той характер, якого наша доба шукає і боїться, що знайшла. Я дуже радий, що ви ніколи нічого не створили — не вирізьбили жодної статуї, не намалювали жодної картини, не витворили анічогісінько поза собою! Ваше мистецтво — це ваше життя. Ви поклали себе самого на музику. Ваші дні — це ваші сонети.

Доріан підвівся з-за рояля і провів рукою по своїх кучерях.

— Так, життя моє було чудове, але так жити я більше не хочу, Гаррі, — стиха промовив він. — І ви не повинні більше говорити мені таких божевільних речей. Ви не знаєте всієї правди про мене. Якби знали, то, певно, й ви одвернулися б від мене! Ви смієтеся? Ні, не смійтесь, Гаррі!..

— Чому ви перестали грати, Доріане? Сідайте й зіграйте мені ще раз цей ноктюрн. Гляньте на цей великий, жовтий, як мед, місяць на сутінковім небі. Він теж чекає на чар вашої музики, і коли ви будете грати, наблизиться до землі… Не хочете грати? Ну, тоді їдьмо до клубу. У нас сьогодні був чарівний вечір, тож так само треба його й закінчити. У клубі є один молодик, який страшенно хоче з вами познайомитися, — це юний лорд Пул, старший син Борнмаута. Він уже копіює ваші краватки і ревно просить познайомити його з вами. Мені він трохи нагадує вас, цей чарівний юнак.

— Сподіваюсь, що це не так, — сказав Доріан зі смутком в очах. — Але я сьогодні втомився, Гаррі, і не поїду до клубу. Уже майже одинадцята, а я хочу раніше лягти.

— То побудьмо ще тут, Доріане. Ви ніколи не грали з таким почуттям, як сьогодні. Я ще не чув, щоб натхнення так водило вашими пальцями.

— Це тому, що я збираюся стати доброчесним, — усміхнувся у відповідь Доріан. — І вже де в чому змінився.

— Тільки не змінюйтесь у ставленні до мене, Доріане, — мовив лорд Генрі. — Ми з вами завжди лишатимемось друзями.

— Але ж це ви колись отруїли мене книжкою. Я не подарую вам цього, скільки житиму, Гаррі. Дайте слово, що більш нікому не покажете цієї книжки. Вона просто шкідлива.

— Любий мій, ви й справді беретесь моралізувати. Незабаром ви, як щирий неофіт, почнете застерігати людей перед усіма гріхами, якими вже переситились. Ні, для цієї ролі ви занадто гарний. Та й ні до чого це. Які ми є, такі ми є, і такими й будемо. А отруїти книжкою взагалі неможливо. Мистецтво не має впливу на дії людини — воно лише паралізує бажання діяти. Воно цілковито нейтральне. Так звані неморальні книжки тільки показують світові його гріхи, та й годі. Але нічого нам затівати суперечку про літературу… Приходьте до мене завтра. Об одинадцятій я їду верхи на прогулянку, і ми зможемо прогулятися вдвох, а опісля я візьму вас із собою на полуденок до леді Бренксам. Це чарівна жінка, і вона хоче порадитися з вами про гобелени, які збирається придбати. Тож дивіться, щоб ви прийшли… Чи, може, краще ми пообідаємо в нашої маленької герцогині? Вона каже, що ви зовсім перестали бувати в неї. Може, Ґледіс вам обридла? Я так і передбачав. Її дотепи діють на нерви. Але, в усякому разі, приходьте об одинадцятій.

— Ви конче цього хочете, Гаррі?

— А певно! В Парку дуже мило о цій порі. Бузок там розцвів так пишно, як цвів лише того року, коли я познайомився з вами.

— Добре, я буду об одинадцятій. На добраніч, Гаррі. Підійшовши до дверей, Доріан зупинився на мить,мовби хотів ще щось сказати. Але тільки зітхнув і вийшов.

Розділ XX

Була вже тиха погідна ніч, така тепла, що Доріан не зодягав пальта, а ніс його, перекинувши через руку, і навіть не закутував шиї шовковим кашне. Коли він, покурюючи цигарку, ішов по вулиці додому, його обігнало двоє юнаків у вечірніх костюмах. Він почув, як один

1 ... 65 66 67 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Портрет Доріана Ґрея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Портрет Доріана Ґрея"