Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не говори дурниць, — він махнув рукою — Все, до завтра!
***
Я прийшла додому, прийняла душ і вляглася на диван із книжкою . Знайшла у маминій шафці роман, який дуже любила, коли була підлітком — "Ті, що співають у терні". Проте зосередитися на читанні не вдавалося, бо я увесь час поверталася думками до подій сьогоднішнього дня. Усе і всі здавалися мені підозрілими, кожна дрібниця змушувала озиратися і шукати таємних недоброзичливців. Так і параноїком можна стати, Лінко!
Різко пролунав сигнал телефона, так що я аж здригнулася і впустила книжку на підлогу.
"Не буду брати слухавку", — подумала.
Але телефон дзвонив, аж розривався, видно, абонент на тому боці дроту знову й знову набирав мій номер.
" Може, це Макс? Раптом щось сталося?"
Я сама незчулася, як опинилась поряд із телефонним апаратом.
— Алло! Максе?
У трубці щось зашелестіло, зашуміло, і нарешті крізь поміхи прорвався зовсім не Максів голос.
— Ну що, моя люба? Як минуло вчорашнє побачення? Чи гарний той твій Макс у ліжку?
— Юро, якщо ти не припиниш, я зараз натисну на "відбій"!
— Ну добре, я пожартував, — засміявся він. — Я ж знаю, що нічого між вами не було.
— Звідки ти знаєш?
— Бо ти кохаєш тільки мене, хоч і не признаєшся в цьому!
Він як був самовпевненим йолопом у "великому" світі, так само залишився ним і тут.
— А якщо припустити, що я тебе вже розлюбила? — втомлено спитала я. — Що тоді?
— Тоді нічого не поробиш, я ж тебе силою не триматиму. Тільки давай хоч раз зустрінемося, а то все по телефону й по телефону, немов ті школярі…
Він до того набрид мені, що я вирішила— добре, якщо Юра так горить бажанням почути у вічі, що я більше нічого до нього не відчуваю і прошу залишити мене в спокої — то так тому й бути. Прийшла пора розставити всі крапки над "і".
Бо, може, й справді, у мене з Максом нічого не виходить через те, що я досі не відпустила це своє давнє, що останнім часом стало схоже на невиліковного хворого, почуття…
— Добре, — сказала я. — Якщо пообіцяєш після цієї зустрічі назавжди залишити мене в спокої. Я втомилася від твоїх вічних емоційних "гойдалок", цієї брехні… Хочу розслабитися і жити лише для себе.
— Ти завжди була егоїсткою, — смутним голосом промовив він.
— Юро, не заривайся, бо я ще можу й передумати…
— Ну добре, добре, — він кашлянув. — Давай зустрінемося завтра о сьомій вечора у парку біля річки.
Знову той парк… Мабуть, він не випадково вибрав це місце для зустрічі, пам'ятав, чим закінчилося наше з ним останнє там побачення.
Я на мить пригадала, як тоді повірила, що у нас все зміниться на краще, що ми зможемо почати нове життя… Ні, цього разу я вже не буду настільки наївною…
— Біля великої клумби з трояндами, — продовжував Юра.
— Добре, — нетерпляче сказала я. — Але це буде наша остання зустріч.
— Що ж, усе залежить від тебе, моя люба…
Оце ось "моя люба"... Юра ніколи раніше так не казав. Він називав мене просто Ліною, або Лінчиком. А тепер з'явилося щось новеньке. Втім, яка різниця. Завтра ми назавжди розпрощаємося, і йому більше не доведеться звертатися до мене ні "люба", ні будь-яким іншим чином...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Завтра буде вчора, Мар'яна Доля», після закриття браузера.