Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Я кинула погляд на цифри – у нас ще майже п'ять годин. Провела руками по його плечах та грудях, насолоджуючись пружними м'язами звіра під шкірою. Сильного, запеклого, готового до стрибка. Але скованого у своїх бажаннях. Мого звіра.

Опустилася по животу, потягуючи пальцями тверді волоски.

Дрон продовжував видавати лайки та погрози, дедалі різкіші, подекуди грубі й зовсім непристойні, але я їх не чула. Присіла, розглядаючи те, що так давно мене цікавило, відчуваючи, як твердіє під пальцями його однозначне бажання. Пом'яла яєчка, викликавши глухий, стримуваний стогін. Обвела голівку язиком, захопила губами.

Дрон зробив кілька поштовхів, але я дозволила собі трохи подражнитися, не впускаючи його глибше, послаблюючи губи. Дрон знову загарчав, проте інтерпретувати його рик більше було неможливо.

Я збиралася знущатися не менше години, але раптом зрозуміла, що не можу більше! Дрон хрипів, гарчав, правда вже не намагався мене вигнати. Мабуть, треба було змусити просити, але чомусь мені здалося, що це лише поверне його до реальності, а почути знову, як мене проганяють, не хотілося. За ці три дні я вже переконалася у його ненормальній витримці. І зараз шалено, несамовито жадала забрати своє! Помститися можна і потім.

Усередині живота розпечена куля пульсувала, вириваючи стогони. Відчувши, що не витримаю більше жодної секунди, просто вибухну, я стрибнула на Адрана, схопившись за шию, обвила ногами, потерлася об його живіт.

Пролунав глухий, вібруючий, моторошний звук. Я підняла погляд і виявила, що зіниці його червоних очей теж стали вертикальними! Обміркувати не встигла, всередині щось замуркотіло – ніколи не вміла з цим справлятися.

Не витримавши, Дрон з криком смикнув закріпленими кінцівками, але йому вдалося зробити лише короткий крок. Руки ж ще дужче затяглися.

Не отримавши потрібного результату, пес навалився вперед, притискаючи мене до стіни. Рухи тіла однозначно вказували на те, чого жадає і він. Ще трохи подразнивши та викликавши кілька гучніших стогонів, я нарешті дісталася мого забороненого. Тримаючись однією рукою та ногами, іншою направила його в себе, трохи спускаючись і прилаштовуючись зручніше. Відчула, як розжарене, знемагаюче від збудження та рясного мастила лоно наповнюється таким бажаним чоловіком.

Дрон заплющив очі і ніби змирився з неминучим. Грудьми притискаючи до стіни, почав відчайдушні, різкі рухи, вбиваючись у мене під зав'язку, дістаючи так глибоко, куди не пам'ятаю, щоб хтось колись діставав. Ми немовби повністю злилися, відповідаючи темпом і кожним вигином.

Після всіх цих днів лавина полегшення накотила з шаленою швидкістю, я заплющила очі, відкинула голову, дозволяючи Дронові цілувати мої груди, шию, все, що діставав. Крики виривалися з горла впереміш із гучним урчанням, якого я й сама від себе ніколи не чула.

Адран теж закричав, надсадно, майже болісно, нарешті розряджаючись у мене, заповнюючи своїм сім’ям. Зробив ще кілька затухаючих поштовхів.

Якийсь час я майже висіла на ньому, поклавши голову на сильне плече, насолоджуючись таким бажаним запахом, відчуваючи, що тепер він мій, по-справжньому, цілком мій...

Прийшла до тями від неясного дискомфорту. Очі Дрона залишалися закритими, а його гаряче, розпечене тіло дивно вібрувало і незрозуміло давило в плечі, живіт, стегна. Він так само притискав мене до стіни і чомусь не рухався. Я скосила очі вниз і мало не скрикнула.

З його плечей стирчали гострі шипи, упиралися в мої плечі і, за логікою, давно мали пригвоздити до стіни, залишивши криваве місиво. Такі самі, тільки трохи менші, кололи ікри моїх сплетених ніг з боку його хребта, і зовсім невеликі відчувалися по краях живота.

Всі ці червоно-чорні жахи чомусь упиралися в мою шкіру, у найчутливіші точки, лише надаючи збудження, але не прорізаючи.

Я трохи посмикалася, оглядаючи мого... явно не пса. Виявила такі ж на ліктях, ззаду на голові.

Зараз це не мало значення, мені все ще шалено хотілося відігратися за всі ті дні, які Дрон знущався з мене. Я своє вже отримала, а тепер попереду ще кілька годин.

Мій... монстр з ледь вловимим зітханням підняв голову, ніби змушуючи себе розплющити очі.

– Жива? – не знаю, що більше мене вразило: слово, чи подив, з яким воно було сказано.

Ох ти ж, песів перець! Я раптом дуже гостро усвідомила, чому він стільки часу стримувався, що означали його перепади настрою та контроль на межі неможливого.

Зісковзнула з нього, розминаючи ноги. Адран продовжував дивитися на мене, ніби не зовсім вірячи своїм очам, і під його поглядом я раптово відчула себе якоюсь особливою, єдиною, чи що.

– А зараз,– промуркотіла йому на вухо,– я відіграюся на тобі за все...

– Не вийде, – нахабно посміхнувся Дрон.

– Подивимося! – я трохи відступила, помилувалася досконалим тілом у туго натягнутих ланцюгах – навіть шипи здавались якимись правильними, доречними, чи що. І потупала до дверей.

– Гей, ти куди? – усмішка злетіла з його обличчя. – Аліс!

Я щільненько зачинила двері зі зворотного боку, привалилася до них, намагаючись віддихатися і зібратися з думками. Звідти не долинало жодного звуку, хоча я була майже впевнена, що Дрон знову лихословить.