Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

Стас

П'ятниця промайнула наче і не було. Всю роботу робив на автоматі, нічого в голові не затрималось. Все думав, чому Аліна досі нічого не відписала.

Ще і, як на зло, завтра потрібно на виробництво змотатись. Поглянути, чи нічого з підготовкою приміщення не напартачили, бо вже наступного тижня повинні доставити нове обладнання і мав початися монтаж.

Через це один цех повністю припинив роботу. Що звичайно ж нам може дорого коштувати, хоча Макс старався прорахувати усі ризики, і не брати багато замовлення, та орієнтуватись тільки на роботу старих потужностей.

Проте чим швидше все запрацює, тим швидше ми вийдемо з цього стресового періоду. І в мене більше буде можливостей, щоб побачитись з коханою. Та те, що вона знову не підіймає слухавку, вкотре не відповідає ні на виклики, ні на повідомлення, мене це вже насторожує. Наче нічого і не ставалось особливого. В крайньому разі, я не пам'ятаю.

В останнє, коли розмовляли, все було гаразд. Жартували, фліртували, ледь до сексу по телефону не дійшли, та моя маленька все ж не дала розгорнути цю розмову. То що ж трапилось?

А тепер і зовсім телефон відключений. Починаю переживати. Хтозна-що могло трапитись. Чи аварія яка, чи нещасний випадок.

Треба комусь передзвонити. Батьків Аліни номерів в мене нема. Що потрібно буде виправити. Тані я теж контакту не маю. Та здається в Потоцького є її номер, вони часто по робочих питаннях контактують.

Починаю набирати повідомлення Максу, щоб переслав номер Чумаченко. Та врешті, думаю, що набрати його буде ефективніше. Хто зна, чи не проігнорує мої меседжі. Підіймає трубку за кілька гудків.

- Так, Стас! В чому справа? – голос трохи роздратований. Мабуть, ще в офісі, як завжди.

- Мені потрібен номер Чумаченко. Аліна, щось пропала. Не можу додзвонитись до неї.

- Це в них спільне, я вже також деякий час не можу переговорити з Тетяною. Не відповідає на дзвінки. Так що не знаю, чи і тобі підфартить.

- Ти перекинь номер. А я якось сам розберусь. А тобі не відповідає, бо робочий день уже давно закінчився. І  на відміну від тебе в неї є особисте життя. – знаходжу пояснення для Максима.

- Твоя справа. Усе лови. Як додзвонишся. Скажи, щоб вийшла на зв'язок зі мною.

- Добре. Не нудьгуй. – перериваю виклик, та перевіряю месенджер.

Швидко телефоную на номер, що переслав Макс, навіть не вношу його в телефонну книгу, ще встигну. Зараз головне переконатись, що з Аліною все гаразд.

Рахую гудки. А всередині все холоне від невідомості. Ця відстань мене уже вбиває. Я мав бути там... що я взагалі зараз в Києві роблю? Мені навіть місто це не до вподоби. Я ж вирішив корені тут впустити тільки для того, щоб не попхатись до Аліни...

Гудок – один, другий.... зайнято. Знову набираю. Вже думав, що і мені відповідати не буде. Мало що, мій номер в неї міг бути. Хто зна, чи не подумає, що також по робочих питаннях її діставати буду. Та все ж. За третім викликом Таня відповідає. Чую її обережне "алло". Та швидко наче чергою з автомата, видаю текст, що мав сказати.

- Привіт, Таню. Це Стас. Я до Аліни не можу додзвонитись. Хвилююсь чи не сталось чого. Ти б не могла з нею зв'язатись чи під'їхати глянути, як вона там.

- Привіт. Вона телефон вдома забула, коли ми вийшли на прогулянку. Тому і не відповідала. – спокійно відповідає Чумаченко.

- А ви уже розійшлись? Я так розумію, вона не біля тебе? – на всяк випадок уточнюю. Може, та й пощастить.

- Так зі мною її нема. Та ти не хвилюйся все в порядку з Аліною, скоро поговорите. – останні слова прозвучали наче з погрозою. Та я не мав часу обмірковувати це. Мені ще з Аліною переговорити потрібно.

- Дякую, Таня. Вибач, що потурбував. Макс казав, щоб ти його набала. Всього найкращого. Бувай. – та не чикаючи відповіді закінчую виклик. Ледь згадав, про прохання друга. Можливо трохи не красиво виглядає, та мені наразі не до тактовності.

Кохана пропала з радарів. Думаю, все ж щось трапилось. Можливо не таких вселенських масштабів, що я собі придумував. Та все ж, Аліна не давалась чути, з вчорашнього вечора. Не написала жодного повідомлення, хоча до того ми щодня переписувались на роботі, коли не було часу для телефонної розмови.

Уже спокійніше. Добираюся до дому. Лишній раз не намагаюсь додзвонитись до Біланової. Вже чекаю, коли прийде повідомлення, що з'явилась в мережі.

Квартира мене зустрічає темнотою та пустотою. Навіть чую ледь відчутний запах сирості. За два роки я її зовсім не обжив.

Так місце, куди приходжу переночувати. Хоча, коли винаймав, то цікавився у власника, чи можу привести її до кращого стану. Думав шпалери нові поклею, на кухні стільці поміняю. Та руки так і не доходили. У ванній та кухні старі крани, біля яких завжди збирається вода.

Включаю світло, та оглядаю усе це своє добро. І навіть радий, що Аліна відмовилась зі мною так скоро їхати. Бо привести її в це... не знаю як назвати, було б з мого боку дуже жорстоко.

В порівнянні її квартирка, яку вона, до слова, також винаймає, виглядає в рази краще. Охайна, прибрана, видно, що Аліна доклала багато зусиль, щоб це житло було домом, а не просто місцем де живуть.

Ось і повідомлення. Маленька моя з'явилась в мережі. Чекаю коли дасться чути. Стільки пропущених від мене. Повідомлень непрочитаних...