Читати книгу - "Дороги і долі, Кубів Василь"

Із вчорашнього вечора її переслідувало недобре передчуття. Брат лежав у криївці хворий. Олесь Левада душився від хронічного кашлю. Лиш Федір на здоров'я не жалівся. Часто зникав наніч, щоб розвіятися із симпатичною молодицею, а Іванові казав, що йде на завдання від нового районного провідника, який прибув до села разом з Олесем пізньою осінню 1946 року. Він замінив вбитого 10 листопада місцевого провідника Івана Мороза "Василька". Іван цілу зиму пролежав хворим, тому не потрапив на зустріч з новим провідником. Сирість у криївці підірвала його здоров'я: Все тіло Івана було покрите форункулами, до того, набутий ревматизм суглобів відбився на його дразливій психіці. Він сердився на всіх, часто без причини, особливо на Олеся, якого не злюбив із першого дня знайомства. "Де він взявся на нашу голову з його російським "да", "харашо". Інтуїнтивно Іван з Федором йому не довіряли. Розпитувати про його минуле, було суворо заборонено. Час від часу вони перекидались короткими фразами про сільські новини, знаючи, що Олесь того не розуміє.

У цю трагічну ніч, пізно ввечері, повенувся Федір і запропонував хлопцям випити по 100 грам, щоб зігрітися, бо весна затягнулася, всюди було сиро, непривітно.

– Ти був у неї, чи в провідника, – запитав іронічно Іван.

– Лягаймо спати, щоб не розбурхувати фантазії,– відповів Федір. Підкотив комір кожуха і притиснув голову до подущини. О, ні! Згадав, ще треба перевірити запобіжник свого улюбленого автомата, бо береженого Бог береже.

– Добраніч хлопці! Доброї ночі! – лиш би не приснилися нам москалі. Поснули не скоро, і приснилася їм … вічність!.

Ганка пізним ранком принесла сніданок. Відкрила плиту над входом у криївку і відсахнулася, бо по драбині піднімався Олесь, тримаючи в руці револьвер, а на плечі карабін. Ганка задеревіла від страху. Олесь, не сказавши ні слова, вийшов із клуні, перейшов в спокійним кроком через подвір'я і попрямував боковою вуличкою до лісу Крегольця. Ганка супроводжувала його очима, ступаючи за ним. Відкрила рота, щоб щось запитати, та звук не виходив з горла. Гортанні спазми перекрили її зусилля …

З важким передчуттям вона повернулася до клуні, опустилася в криївку і заголосила.

– Братику, мій…братику! За що він тебе?… За що він вас обидвох убив?

На скронях голови Івана й Федора застигала ще тепла кров.

– Краще б він мене застрілив, або разом, щоб не дивитися на смерть, на похорон рідного брата…Боже! За що така кара на нас? Чим ми завинили перед Тобою? За що таке випробування для нас?

Приклякнула на коліна і цілувала скривавлену скроню брата.

– Горю не зарадиш, треба щось робити, бо вони можуть ось-ось появитися. На сімейній нараді вирішили тікати з хати до сусідів і почекати до вечора.

Олесь у лісі запорпав у сухе листя карабін і без труднощів добрався до району. Попросив Кравцова зв'язати його з обласним центром.

– Ало, это Соколов? Да! – Я – Олесь, докладиваю, заданіє виполніл. Жду распоряженія… – Харашо! Жді, висилаю за табой автомашину. Передай трубку дежурному.

На обласній нараді КДБ доповідав Тарасенко, псевдонім "Олесь".

– Да, ти заслужіл отдих, провесті всю зіму среді бандітов– ето геройство. Ми представім тебя к наградє, только розработаєм методи компроментації бандітов среді насєлєнія, не только на сегодня, но і для історії, для будущіх історіков. Создадім такіє, как у них "криївкі", а методи устрашенія – похлєщє їх. Іначє нє зломіть їх волю, їх борьбу за воображаємоє государство націоналістов. Етому нє бивать.

– У районє мікулінєцкого лєса оборудована криївка. Вот тєбе, Тарасенко, предлагаєм возглавіть там допрос бендєровскіх связних от… імені СБ ОУН. Галіцкій діалєкт ти уже ізучіл на практіке. У помощь дадім пару бандєровскіх отщепенцев, провєрених на убійствє своїх і, конєчно, отделєніє хорошо обучєних зауральскіх ребят.

Серед живих деренівських підпільників залишились тільки Поздиків Йосип "Евген" і Сердешний Микола. Про перебування Сердешного на Мшанці КДБ знало від добре вишколеного місцевого стукача, і він не представляв для них небезпеки, бо знаходився під надійним наглядом. "Євген" був небезпечний, бо мав широке коло зв'язків і його конче найти потрібно було і тільки живим. Мшанецький стукач догадувався, що про "Євгена" інформацію може дати мешканка Кобиловолок – Стефа Шкварок. За опрацьованою схемою її арештували, потім нібито відбулося "визволення" боївкою УПА. Накінець вона опинилася у микулинецькому бункері разом з Чигрин Анною. Обидві щиро розказували "своїм" хлопцям все, що знали. "Олесь", слухав допит за перегородкою, бо його могла пізнати Анна.

Псевдорайонний провідник доручив СБ ОУН викликати з хати, обов'язково при свідках, Тихоліз Теклю. Сам районний "провідник" вів допит у Савковій хаті.

Я, я.. не доносила, погодилася на співпрацю під примусом у буданівській катівні. Я перед вами не завинила. Чому мені не довіряєте, я ж свою молодість, здоров'я віддала за Україну, а тепер мене катують свої за зраду. Бог мені свідок, що я не зрадниця. Я.., я…, – ридала на долівці в ногах новоспеченого районного "провідника" героїня революційного підпілля, й не відаючи і навіть не здогадуючись, що над нею знущаються побратими буданівських катів.

– Від Імені революційного проводу засуджуємо тебе на страту, щоб іншим не хотілося співпрацювати зі..., – закашлявся від незвичного, – з чужинцями. Обвів поглядом боївку СБ. – Жорстока смерть наведе жах на село. Виконуйте наказ!

Літнього ранку 1947 року сонячне проміння заглядало з– поміж грабового листя на знівечене лице дівчини. У дитинстві тут збирала вона підсніжники, заплітала їх в довгу русяву косу. Тут виспівувала разом з соловейком веселі і сумні українські пісні. Тут на листочках ромашки загадувала свою долю: "Любить, не любить…" Але такої долі не могла передбачити… Не могла вона зрозуміти в передсмертну хвилину, що її карають "свої" за гріхи, не скоєні нею. "Господи, прости їх, бо не знають, що творять…"

Ні, вони знали! Під маскою "своїх" підступно діяла московська банда, щоб скомпрометувати героїзм повстанців, що клали голови за Україну, за її волю.

Село заціпеніло від страху. Як можна було її вбивати? Вона ж годувала їх, жила їхнім життям і так жорстоко? Тут щось не те... Не те! Перешіптувалися між собою селяни. А чи вкрався сумнів у скоєному злочині в "Крука", "Богдана", "Святослава", "Евгена" чи Миколи Сердечного?…

Такі й подібні схеми допитів і розправ були опрацьовані за вказівкою державних керівників у науково-дослідних інститутах КДБ СРСР. Туди і перенесені з України всі архіви оперативних донесень, щоб ми не знали правди…

Тепер за Тобою, дорогий читачу, право висловити свою думку на болючу тему "зради" і "геройства" тих, що загинули, і тих, що живуть.

Буду вдячний, коли отримаю від читачів доброзичливу критику, чи поміркований відгук на книжку.

Про автора книжки

Кубів Василь — народився 14.12.1926р. у селі Деренівка Теребовлянського повіту.

Початкову школу закінчив у рідному селі, опісля торговельну школу та культосвітній технікум (1946 р.) у м. Теребовлі. Ще навесні 1941 року став членом нелегальної організації "Юнацтво" ОУН. У районному "Юнацтві" пройшов курс підготовки пропагандистів і розвідників.У 1944 р. – учасник сільської самооборони 1946 – 1948 рр. – студент Львівського зооветеринарного інституту.

Разом зі студентами Л.Стебельським, І. Желемом, Я. Дем'янчуком, Ю.Дяковим за зв'язок з ОУН був арештований і засуджений на десять років увязнення уконцентраційних таборах ГУЛАГу. Покарання відбував у Башкирії.

Після повернення працював у Львові, водночас учився в будівельному технікумі, а пізніше – на вечірньому відділенні Львівської політехніки.

Працював на будівництві майстром, виконробом, гол. інженером, гол. спеціалістом науково-дослідного інститу, начальником відділу капітального будівництва Львівського міжобласного цукротресту. Склав кандидатські іспити, але захистити десертацію не зміг– завадило біографічне минуле.

У час перебудови організував на Янівському цвинтарі відновлення братської могили, де похований Міністр Андрій П'ясецький з уряду Ярослава Стецька, що був розстріляний німецьким гестапо разом з 28 членами ОУН. У 1990 р. заснував крайову Спілку політичних в'язнів України (СПВУ). Ініціював видавництво газети "Нескорені" при СПВУ. Ініціював й організував за громадські кошти спорудження пам'ятника жертвам комуністичних злочинів на площі Шашкевича у Львові. З 1992 по 1997 р. очолював обласний профспілковий комітет ветеранів праці "Нескорені". У 1995 році ініціював й став співзасновником Львівської обласної організації – Об'єднання ветеранів Другої світової війни. У 1998 році ініціював і став співзасновником Львівського товариства "Тернопільщина", в якому займає посаду першого заступника голови Товариства. У Товаристві В.Кубів відповідальний за випуск вісника "Тернопільщина".

У 90-х роках брав участь у двох конференціях політичних в'язнів Литви як голова делегації від України, а також у двох Всесвітніх з'їздах українських політичних в'язнів у Києві. У травні 1995 р. був учасником Львівської делегації на 50-річному відзначенні звільнення в'язнів із фашистських концентраційних таборів в Австрії (Ебензе, Маутгаузен).

У 1996 році видав книжку "Історія села Деренівка, нарис". У 2003 році видав книжку "Опозиція чи позиція". Друкував свої статті у часописах "Нескорені", "За вільну Україну", "Високий замок", Теребовлянській районній газеті "Воля", Тернопільській обласній "Свобода"та у Віснику"Товариства. Підготовив для школи і читальні "Просвіти" у рідному селі стенди з фотографіями всіх підпільників села, що загинули в бородьбі за волю України.

Використана література:

1. Люстрації королівського перепису за 1565 і 1570 рр.

2. Джерела до історії України-Руси т.5 (Галицькі акти 1649–1651 р).

3. Ян Байгер "Шкіц географічно-історичне і етнографічне" 1899 р.

4. Шематизми за 1838–1938 рр.

Львівський Історичний архів.

5. Ф. 5 Теребовлянський Гродський суд.

6. Ф. 18. Теребовлянський земський суд.

7. Ф. 19. Метрика Йосифівська за 1789 р.