Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жінка у вікні 📚 - Українською

Читати книгу - "Жінка у вікні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жінка у вікні" автора А. Дж. Фінн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 88
Перейти на сторінку:
на мишку: я хльоскаю курсором у кут, клацаю, щоб закрити вікно з фотографією.

Тепер я дивлюся на електронну адресу, через яку та фотографія мені дісталась: «вгадайхтоанно».

Вгадай, хто. Я не пам’ятаю, щоб я робила це… Як там казала Нореллі? «Маленьке опівнічне селфі»? Рука на серці, взагалі не пригадую. Однак то мої слова, наші слова; і у Девіда є алібі (якесь алібі — я ще ніколи не знала нікого, у кого б було, чи, як на те пішло, не було якогось алібі); і ніхто інший не міг проникнути до моєї спальні. Ніхто не «газлайтить» мене.

…Але чи не залишилася б та фотографія у пам’яті фотоапарата?

Я суплюся.

Так, залишилася б. Хіба що я б її видалила, але… що ж. Але.

Мій «Нікон» згорбився на краю стола, лямка вільно звисає збоку. Я тягнуся за ним, тягну до себе. Вмикаю його та розглядаю останні зроблені фото.

Остання фотографія: Алістер Расселл, закутавшись у зимове пальто, зістрибує з передніх сходів свого будинку. Датоване суботою, 6-м листопада. Відтоді нічого. Я вимикаю фотоапарат, відставляю його на стіл.

Та все одно, «Нікон» надто масивний для селфі. Я витягую телефон із кишені халата, вводжу пароль, тицяю по іконці «Фотографії».

І ось вона, перша у списку: той самий кадр, тільки менший, на екрані айфону. Трохи відкритий рот, сплутане волосся, випнута подушка і відмітка часу: 02:02.

Пароль знаю лише я.

Є ще один тест, але я вже знаю відповідь.

Я запускаю інтернет-браузер, вводжу адресу gmail.com. Сторінка одразу ж завантажується, а поле імені користувача вже заповнене: «вгадайхтоанно».

Я дійсно зробила усе це сама. Вгадай хто, Анно.

І це мусила бути я. Більше ніхто не знає мій пароль від комп’ютера. Навіть якщо хтось інший вдерся у будинок, навіть якщо сюди проліз Девід, — я єдина знаю пароль.

Моя голова хилиться на коліна.

Присягаюсь, я нічого з цього не пам’ятаю.

80

Я запихаю телефон назад до кишені, глибоко вдихаю та заходжу на «Агору».

Там на мене чекає скарбниця з повідомленнями. Скрупульозно їх розглядаю. Переважно усі знайомі користувачі дають про себе знати: «ДискоМайкі», Педро з Болівії, Талія із Затоки Сан-Фанциско. Навіть СалліIV: «Із животиком!!! — пише вона. — Народжуватиму в квітні!!!»

Якусь мить я витріщаюсь на екран. У мене болить серце.

Перейдімо до новачків. Їх четверо, шукають допомоги. Пальці ширяють над клавіатурою, потім падають на коліна. Хто я така, щоб казати іншим, як справлятися з їхніми розладами?

Я обираю всі повідомлення. Видаляю їх.

Вже збираюся вийти, коли з’являється віконце чату.

БабуняЛіззі: Як ви, докторко Анно?

Чому б і ні? З усіма іншими я щойно попрощалася.

доктор_тут: Привіт, Ліззі! Ваші сини досі з вами?

БабуняЛіззі: Вільям так!

доктор_тут: Чудово! Як ваші успіхи?

БабуняЛіззі: Відмінно. Я вже регулярно виходжу на вулицю. А ви як?

доктор_тут: Усе добре! Сьогодні мій день народження.

Господи, — думаю я, — це ж правда. Я зовсім про це забула. Мій день народження. Я над цим зовсім не задумувалась за минулий тиждень.

БабуняЛіззі: Вітаю вас! Серйозне свято?

доктор_тут: Зовсім ні. Хіба що вважати число 39 серйозним!

БабуняЛіззі: А я б усе віддала…

БабуняЛіззі: Родичі вже привітали?

Я стискаю мишку.

доктор_тут: Мені треба в дечому вам зізнатися.

БабуняЛіззі:???

доктор_тут: Моя сім’я загинула минулого грудня.

Курсор мигає.

доктор_тут: В автокатастрофі.

доктор_тут: У мене був роман на стороні. Ми з чоловіком сварилися через це, коли наше авто вилетіло з дороги.

доктор_тут: Я була за кермом.

доктор_тут: Мене відвідує психіатр, щоб допомогти мені впоратися з почуттям провини, так само, як і з агорафобією.

доктор_тут: Хочу, щоб ви знали правду.

Потрібно з цим покінчити.

доктор_тут: Я зараз мушу йти. Рада, що у вас усе добре.

БабуняЛіззі: Ой, люба моя дівчинко…

Бачу, що вона набирає наступне повідомлення, але не чекаю. Закриваю віконце чату та виходжу зі свого профілю. Досить із мене «Агори».

81

Я вже три дні не п’ю.

Це спадає мені на думку, коли я проводжу зубною щіткою у себе в роті. (Моє тіло може почекати з очищенням; рот — ні.)

Три дні… Коли я востаннє стримувалася так надовго? Я майже не думала про це.

Нахиляю голову, спльовую.

Тюбики, баночки й флакони з пігулками переповнюють шафку для ліків. Я витягую чотири.

Йду вниз, зі стельового вікна вечір проливає своє сіре світло мені на голову.

На дивані я обираю одну баночку, перевертаю її, веду по журнальному столику. Стежка з пігулок тягнеться, як хлібні крихти.

Розглядаю їх. Перераховую. Зсипаю в долоню. Розсипаю по поверхні столу.

Підношу одну до губ.

Ні… Ще ні.

Ніч надходить швидко.

Я повертаюся до вікон і кидаю довгий погляд через сквер. Той будинок. Театр мого неспокійного розуму. Як поетично, думаю я.

Його вікна горять, ніби свічки на торті; у кімнатах порожньо.

Я відчуваю, що божевілля відпустило мене зі своїх лещат. Здригаюся у халаті.

Підіймаюся сходами нагору, до своєї кімнати. Завтра передивлюся пару улюблених фільмів. «Опівнічне мереживо»[261]. «Іноземний кореспондент»[262] — як мінімум, сцену з вітряком. «23 кроки до Бейкер-Стрит»[263]. Можливо, ще раз «Запаморочення»; я задрімала під час останнього перегляду.

А післязавтра…

Я лежу в ліжку, чекаю, доки сон повністю наповнить голову; слухаю пульс будинку — внизу годинник, який вибиває дев’яту; просідання підлоги.

— З днем народження, — хором вітають Ед і Лівві. Я повертаюся на бік, відкочуюсь.

Сьогодні ж і у Джейн день народження, згадую я. День народження, який я їй сама призначила. Одинадцяте одинадцятого.

І пізніше, посеред глупої ночі, коли я на мить виринаю зі сну, то чую, як кіт шастає чорнильно-темним сходовим колодязем.

П’ятниця, 12 листопада

82

Сонячне світло каскадом проливається зі стельового вікна, омиває сходи й збирається ставком на сходовому майданчику біля кухні. Коли я вступаю під нього, відчуваю себе під світлом прожектора.

Окрім цього місця, будинок занурений у темряву. Я затягнула усі штори, опустила усі жалюзі. Темрява густа, як дим; я майже можу відчути її запах.

На екрані телевізора — фінальна сцена «Мотузки». Двоє привабливих молодих чоловіків, вбитий однокласник, труп, складений у старовинну скриню посеред вітальні, й знову Джиммі Стюарт; усі задіяні в чомусь схожому на єдиний кадр (взагалі-то це склеєні десятихвилинні фрагменти, але виглядає досить безшовно, як на 1948 рік). «Кішки-мишки, кішки-мишки, — нервується Фарлі Ґрейнджер[264], доки навколо нього тісно затягується сітка. — Але хто

1 ... 66 67 68 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка у вікні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жінка у вікні"