Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жінка у вікні 📚 - Українською

Читати книгу - "Жінка у вікні"

800
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жінка у вікні" автора А. Дж. Фінн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 88
Перейти на сторінку:
стрілкою компаса, що крутиться, шукає, де їй спинитися.

— Про що ти думаєш, Фокс? — Дуже по-брілівському, отак мене підганяти. На власній практиці я даю пацієнтові говорити у своєму темпі; Веслі ж поспішає.

— Тієї ночі…

Тієї ночі, саме перед тим, як машина вилетіла з дороги, ти дзвонив мені. Я тебе не звинувачую. Я тебе не втягую в це. Просто хочу, щоб ти знав.

Тієї ночі усе вже скінчилося — чотири місяці брехні: для Фібі, яка, можливо, нас викрила; для Еда, який викрив нас того грудневого дня, коли я надіслала йому повідомлення, яке мало бути для тебе.

Тієї ночі я шкодувала про кожну мить, яку провела з тобою: ранки в готелі на розі, мізерне сонячне проміння, що пробивалося крізь жалюзі; вечори, коли ми годинами обмінювалися повідомленнями по телефону. День, коли усе це почалося з келиха вина у тебе в кабінеті.

Тієї ночі наш будинок вже тиждень висів у списку на продаж, у той час як маклер планував екскурсії, а я благала Еда, а він не міг навіть на мене дивитися. «Ти була моєю ідеальною дівчинкою».

Тієї ночі…

Але він перебиває мене.

— Чесно кажучи, Анно, — і я напружуюсь, адже, хоча він і нечасто буває чесним, те, що він назвав мене на ім’я, — подія ще більш рідкісна; я намагаюся залишити це позаду. На мить він замовкає. — Я намагаюся, і досить успішно.

Овва.

— Ти не хотіла мене бачити після всього. У лікарні. Я хотів… Я запропонував побачитися з тобою у тебе вдома, пам’ятаєш, але ти не… Ти так і не дала про себе знати. — Він підковзується на власних словах, спотикається, ніби чоловік, який бреде через сніг. Ніби жінка, що крутиться навколо розбитої машини.

— Я не… Я не знаю, чи в тебе зараз хтось є. Професіонал, маю на увазі. Я б із задоволенням порекомендував тобі декого. — Він затихає. — Або, якщо у тебе вже є такий, то… що ж. — Знову пауза, цього разу довша.

Нарешті:

— Я не впевнений, чого ти від мене хочеш.

Я помилялась. Він не грається у психолога; він не сподівається мені допомогти. Він два дні збирався мені подзвонити. Він шукає шляху для втечі.

І чого я від нього хочу? Чесне запитання. Я не звинувачую його, правда. Я не ненавиджу його. Я не сумую за ним.

Коли я подзвонила в його офіс — це справді було всього два дні тому? — я, мабуть, чогось хотіла. А тоді Нореллі промовила ті магічні слова, і світ змінився. І тепер це вже не має значення.

Я, мабуть, сказала це вголос.

— Що не має значення? — питає він.

Ти, думаю я. Не промовляю.

Натомість вішаю слухавку.

Четвер, 11 листопада

79

Рівно об одинадцятій лунає дзвінок у двері. Я вириваюся з ліжка, визираю з вікна на вулицю. Перед дверима стоїть Біна, її чорне волосся блищить під ранковим сонцем. Я забула про сьогоднішній сеанс із нею. Я взагалі про неї забула.

Роблю крок назад, розглядаю будинки навпроти, обводжу їх поглядом зі сходу на захід: Сірі сестри, Міллери, Такеди, порожній здвоєний будинок. Моя південна імперія.

Знову дзвінок.

Я скочуюся вниз, підходжу до дверей у передпокій, бачу її в рамці екрана домофону. Вмикаю гучномовець.

— Мені сьогодні зле, — кажу я.

Дивлюся, як вона говорить.

— Мені увійти?

— Ні, все добре.

— Можна мені увійти?

— Ні. Дякую. Мені справді варто побути на самоті.

Вона закушує губу.

— Усе добре?

— Мені просто треба побути на самоті, — повторюю я.

Вона киває.

— Добре.

Я чекаю, доки вона піде.

— Доктор Філдінґ розповів мені, що трапилось. Він почув від поліції.

Я не відповідаю, просто заплющую очі. Довга пауза.

— Що ж… Тоді побачимося наступного тижня, — каже вона. — В середу, як завжди.

Мабуть, ні.

— Так.

— І ти подзвониш мені, якщо тобі щось знадобиться?

Не подзвоню.

— Подзвоню.

Я розплющую очі, бачу, як вона знову киває. Вона повертається, спускається сходами вниз.

Із цим покінчили. Спочатку доктор Філдінґ, тепер Біна. Ще хтось? Oui[258]: завтра Ів. Я напишу йому, що урок скасовується. Je ne peux pas…[259]

Зроблю це англійською.

Перед тим, як повернутися на сходи, я наповнюю миски Панча їжею та водою. Він чимчикує до них, занурює язичок у свій «Чудовий бенкет»[260], а тоді нашорошує вушка — труби гудуть.

Девід унизу. Я вже днями його не згадувала.

Затримуюся біля дверей до підвалу, беру драбину, відсуваю її вбік. Я стукаю у двері, кличу його.

Нічого. Кличу знову.

Цього разу чую кроки. Я відмикаю замок та говорю голосніше.

— Я відімкнула двері. Можеш зайти. Якщо хочеш, — додаю я.

Не встигаю закінчити, як двері відчиняються і він постає переді мною, нижчий на дві сходинки, в тісній футболці та лисніючих джинсах. Ми дивимось одне на одного.

Я говорю перша.

— Я хотіла…

— Я виселяюся, — каже він.

Кліпаю.

— Усе стало… складно.

Киваю.

Він нишпорить у задній кишені, дістає клаптик паперу. Передає мені.

Я без слів приймаю його, розкриваю.

Я так не можу. Вибач, що засмутив тебе. Ключ залишив під дверима.

Я знову киваю. Чую цокіт дідусевого годинника в сусідній кімнаті.

— Що ж, — кажу я.

— Ось ключ, — каже він та простягує його мені. — Двері за мною замкнуться.

Я беру ключ. Знову пауза.

Він дивиться мені в очі.

— Та сережка.

— Ой, ти не мусиш…

— Вона належала жінці, яку звати Кетрін. Як я й сказав. Я не знаю дружину того мужика.

— Я знаю, — кажу я. — Вибач.

Тепер його черга кивнути. І зачинити двері.

Я не замикаю їх.

Повернувшись до спальні, я пишу скупий текст для доктора Філдінґа: «У мене все в нормі. Побачимося в понеділок». Він одразу ж телефонує мені. Телефон дзвонить, дзвонить і замовкає.

Біна, Девід, доктор Філдінґ. Я очищую будинок.

Зупиняюся у дверях ванної кімнати, розглядаю душ, ніби оцінюю картину в галереї; не для мене, думаю я, або, принаймні, не сьогодні. Я вибираю халат (треба випрати забруднений, нагадую я собі, хоча пляма від вина вже, мабуть, стала татуюванням для тієї тканини) і тягнуся до кабінету.

Три дні минули, відколи я востаннє сідала за комп’ютер. Я беруся за мишку, відсуваю її вбік. Екран загоряється, змушує мене ввести пароль. Я набираю його.

Знову бачу своє сонне обличчя.

Відхиляюсь назад у кріслі. Весь цей час воно сиділо, причаївшись за темрявою екрана, наче якась гидка таємниця. Моя рука, наче змія, кидається

1 ... 65 66 67 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка у вікні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жінка у вікні"