Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"

Я втомлено зітхнула.

- "Пруть напролом носороги, не розбирають дороги,

Люблять топтать і чавить, м'ять і трощить Носороги.

Хто б на шляху не трапив - розчавлять наче комаху...."

Пробурмотіла я віршика, що запам'ятався з дитинства.

- Ти збожеволіла? - він примружився, з недовірою вдивляючись у моє обличчя.

- Ні, усе значно простіше - спостерігаючи за тобою дійшла певного висновку.

- І що ж зрозуміла, тямуща ти моя? - скептично гмикнув Северський.

- Коли ми зустрілися в Італії, ти мені нагадував хижака: сильного, таємничого, благородного. Я подумки й називала тебе Хижак, уявляючи великого тигра. Але сьогодні випливло, що я помилялася і насправді ти - твердолобий носоріг, що із задоволенням одягнувся в броньовий непробивний панцир.

- Що ти сказала? - темні брови чоловіка злетіли догори.

- Кажу, ти схожий на носорога, у якого ще трохи й з ніздрів повалить дим.

- Ах ти ж... дрібна відьмочка!

Данило спробував схопити мене, але не встиг: я змійкою ковзнула під його рукою, відчувши на своїй спині лише кінчики чоловічих пальців. Проскочивши до кімнати, я зачинила двері перед самісіньким носом Дана і швидко повернула ключик у замку.

- Ну ж бо відкрий, відьмо зеленоока! - зашипів хлопець смикнувши ручку. - Наша розмова не закінчена!

- Ба, та я так не вважаю. Я достатньо наслухалася за сьогодні дурниць. Добраніч, пане Носоріг, - нервовий смішок вирвався з моїх губ, та я відразу прикрила рота долонею.

- Відкрий, я тобі сказав, - Данило голосно забарабанив у двері.

- До твого відома, носороги люблять спати по вісім-дев'ять годин...

- Андріано! Тобі краще бути слухняною, негайно відчинити ці чортові двері! - навіть через стіну я відчувала його потужну енергетику.

- І вони відпочивають підігнувши під себе ноги та поклавши голову на землю... Дуже практично, не знаходиш? Можна не купувати ліжко.

- Висунь свого носика і я безугаву ніч розповідатиму тобі про відьом. Особливо про часи святої інквізиції.

- Відьми не мають часу спати по дев'ять годин поспіль, пане Носоріг. Мені вранці потрібно раніше встати, допомогти Маші з випічкою, - відійшовши від дверей, я відкинула ковдру та вляглася у ліжко.

Деякий час у коридорі стояла мертва тиша, затамувавши подих я чекала, що Данило здасться і залишить мене в спокої на сьогодні. Мої очікування виправдалися, я почула звуки неспішних кроків, що поступово віддалялися. Я засмучено видихнула та відкинулася на подушки, навряд чи в нас вийде мирно співіснувати на одній території. Якби залишилася хоч найменша можливість жити в іншому місці, не роздумуючи сьогодні ж скористалася нею. Шкода, але такого привілею в мене не було. Зате він повною мірою був у Северського.Сподіваюся, він послухає Макса й поїде до себе.

Дан

 Данило роздратовано грюкнув дверима, підійшов до винного бару, хлюпнув в склянку віскі, зробив ковток та втомлемо видихнув.

- Відьма, - пирхнув він крізь зуби. - Уперта, дурна і... мала.

 Десятки емоцій вирували всередині, але чоловік був занадто втомленим, щоб сьогодні з ними  розібратися. Найбільше казило, що Андріана вислизнула з його рук так несподівано. Можливо, це на краще, бо самому йому несила було випустити Метелика з долонь. Він згадав смішну  піжамку, що натягнула  мала та дитячий віршик про носорога і несподівано для себе посміхнувся. Увесь гнів, наче за чарами здуло, залишивши в душі спустошеність. Сьогодні Андріана нагадала йому ту дівчинку, яку він зустрів у Больцано, - горду, вперту, але ніжну і до скреготу зубів бажану. Він божеволів зазираючи у яскраво-зелені очі, відчуваючи під пальцями тендітне дівоче тіло.

- Неможлива.... - Данило похитав головою. - Яка ж ти неможлива. 

Данила рвали сумніви, він відштовхував Андріану, бо  не міг зізнатися навіть самому собі, що був шалено радий побачити Метелика у рідній домівці. Це здавался нездійсненним дивом.

Серце боляче стиснулося.

- Що мені з тобою робити? - Данило впав у крісло і потер перенісся. - А змоїми клятими почуттями?   Хай їм грець...

Андріана

Заснути мені так і не вдалося, але коли вранці я не виявила в будинку вечірнього візитера, то з полегшенням видихнула - так буде краще для всіх. Щоправда до вечора другого дня з'ясувалося, що заспокоїлася я завчасно. Як часто траплялося, ми вечеряли вчотирьох, тільки сьогодні я і Роман Андрійович здебільшого відмовчувалися. Старший Северський час від часу поглядав на мене, він точно був у курсі повернення Данила додому і нашої з ним сутички, але, як і я, всіляко уникав болючої теми. Найімовірніше, батько сам мав розмову зі старшим сином.
І Максим, і Ліна годинами могли щебетати на будь-які теми, яскраво нагадуючи парочку закоханих папужок нерозлучників. Лише іноді між ними зав'язувалися суперечки на нешкідливі теми на кшталт причин міграції дельфінів або спортивних інновацій. Легкі сварки незмінно закінчувалися дружнім сміхом і пристрасними обіймами. Сьогодні закохані жваво обговорювали тему штучного інтелекту. Я посміхалася, дивлячись на солодку парочку і захоплювалася, що є люди, котрим одне з одним абсолютно комфортно і ніколи не буває важко. Неочікувано у двері подзвонили, Маша пішла відчиняти, а ми з цікавістю перезирнулися - кого це на ніч принесло. За мить усе стало зрозумілим, струшуючи з темного волосся мокрий сніг, на порозі з'явився Данило. Я застигла, мимоволі зім'явши в кулаці край сукні - Дан прийшов не сам.
 

Ну що, мої дорогенькі читайлики, що думаєте про почуття головних героїв, чи є в них шанс усе виправити і бути разом? Як вважаєте з ким прийшов Данило?