Книги Українською Мовою » 💙 Підліткова проза » Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонце, молодість, салют" автора Світлана Бонд. Жанр книги: 💙 Підліткова проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 130
Перейти на сторінку:
Глава 23

Після тихої години, коли палюче сонце було не так небезпечно для шкіри, молодші загони вирушили на пляж. Вероніка з Агатою, як зазвичай, не пішли; відмахувалися, наче гідрофобію мають. Їх ніхто не змушував, бо завжди знайдеться кому їх замінити. Разом із Ріком ув'язався Вадим, а також Ярослав і Рома.

Спочатку вожаті думали, що це додаткова відповідальність і за ними теж доведеться слідкувати, але на диво, хлопці поводилися по-дорослому. Глибоко не заходили й не пірнали, як би добре не плавали. До того, самі доглядали за молодшими загонами, будували з ними вежі, кружляли й вчили плавати.

Щоправда, дорослі проґавили момент, коли Ярослав почав висувати свої жарти з не самими пристойними словами, а діти, заливаючись сміхом, хапалися за животи. Один хлопчисько ледь на дно від веселощів не пішов, Рома вчасно підплив. Витягнув його з води, поплескав по спині й того попустило.

Було складно встежити за кожним плавцем, особливо коли діти, чуючи, що пірнати не можна, тільки цим і займалися. Лариса з Валерою очей не спускали з буйної малечі, але на глибину не заходили, стерегли з мілководдя.

Коли з купанням було покінчено, всі сиділи на березі та займалися своїми справами. Діти гралися в піску, розповідали історії та засмагали. Двоє старших вожатих спостерігали за ними, сидячи біля берега, а молодь, навпаки, ввалилася якомога далі та дістала карти.

Грали все тією ж компанією: Діана з Алісою та Вадим із Ріком. Тому, хто програв, загадують бажання, тож кожен морально приготувався ганьбитися і вкладатися по максимуму.

Перший раз програв Рік, на що його друг загадав доволі небезпечне бажання, але той виконав не вагаючись. Дістав телефон, написав директорці "Я у вас закоханий" і при всіх відправив.

Аліса всю наступну гру хвилювалася, що ж із ним за таке буде. Жарти мають бути в межах розумного, варто було з самого спочатку це обговорити.

- Бляха, - Рік дістав телефон, коли той почав вібрувати.

"Приходь до мене в кабінет опівночі, мій солоденький".

Повідомлення Галини Андріївни викликало бурхливий сміх у гравців, Аліса не одразу зрозуміла, що директорка теж знущається. Виявляється, за роки роботи тут вона встигла звикнути до подібного і вміла відповідати гідно.

Далі не пощастило Вадиму, але від Ріка йому дісталося просте завдання, на що він уже й не сподівався після попереднього. Друг мститися не став, замовив у магазині кілька банок пива на вечір, і на цьому розійшлися.

Під кінець третьої гри повз вожатих пройшов Ярослав.

- Так, панове, я палити, - він рушив у бік кущів.

- Зроблю вигляд, що я цього не чув, - Вадим не відривав очей від карт.

Рік був іншої думки. Підкинувши наостанок тузів, схопився з покривала:

- Дай сігу!

- Ходімо.

На щастя, діти цього не помітили, та й у будь-якому разі вважали, що не повинні втручатися в розмови дорослих. Могли слухати, робити тямуще обличчя і так само швидко забувати.

Вадим вийшов із гри, а загадати бажання вирішив відразу обом.

- Що б я не робив, просто не чиніть опір, гаразд? - він опустив свої сонцезахисні окуляри з маківки на очі й ліг на плед, потягнувши за собою дівчат.

- Гей! - скрикнула Аліса.

Тепер вони обидві лежали в нього на грудях, боячись самого бажання. Вадим дістав телефон із кишені шортів і ввімкнув фронтальну камеру.

- Хочу на аву фотку з дівками, - заявив він. - Позуйте, типу вам приємно тут зі мною лежати.

- Гидота, - не ворушачи губами, вимовила Діана.

- Груди виставите, - нагадав він. - Потрібно якісне фото. І не кривіться! Особливо ви, Діано Сергіївно.

Через кілька знімків це більше не здавалося дурним жартом, дівчата посміхалися, поклавши руки йому на живіт. Головне, щоб Валера з Ларисою не повернулися, буде складно пояснити їхні дії. А те, що Вадим може поставити таку фотографію на аватарку, вони не вірили.

- Шедевр, - відпустивши дівчат, він так само лежав і дивився в телефон. - Рік мені ще люльку прифотошопить, взагалі бомба буде.

Коли вожаті повернулися з пляжу, в таборі вже був якийсь безлад. Компанія дівчат із першого загону бігала головною площею, у кожен кут заглядала, кожен кущ перевіряла. Перешіптувалися і нервували.

- Ви чого? - хвилювалася Діана.

Аліса стояла поруч і вишикувала дітей по двоє, але йти більше не поспішала.

- У Жанни Ігнатіївни окуляри вкрали, - на видиху вимовила дівчина з високою гулькою. - Вона без них нічого не бачить.

- Тобто як украли? - усміхнувся Вадим, підійшовши ближче. - Вона ж їх ніколи не знімає. З неї чи що?

- Може коли переодягалася, не знаю.

Дівчата продовжили пошуки, а вожаті повели своїх дітей у кімнати. Зовсім скоро вечеря, але, судячи з усього, вже нікому не було до цього діла. Незначна пропажа спричинила стільки шуму й нервів, що вожатих навіть до кабінету директорки викликали.

- Це що таке?! Ви коли за дітьми стежити почнете? - кричала Галина Андріївна, розмахуючи руками. Якби хтось поруч пройшов, знесла б і не помітила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 66 67 68 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"