Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

   - Тобі пощастило, - сказала підступна дружина, - що заправляти постіль я вмію. Але цю ми не будемо використовувати.

    - Чому?

    - Тому що тітонька Квітка подарувала нам декілька наборів постільної білизни з льону.

     - Навіщо?! – Вирячився занепокоєний чоловік.

    - Вона мені сказала, що готелі дуже страждають від того, що їхні клієнти постійно у чомусь забруднюють постільну білизну. Тож, вона припустила, що коли вранці ти подаватимеш мені каву, хтось з нас її, тобто каву, розіллє. А ще, вона припустила, що ми зробимо з тіл один одного таці та куштуватимемо з них полуницю у вершках, яка потім опиніться на простирадлі.

   - Ти це серйозно? – Зойкнув переляканий чоловік.

   - Ну, вона сказала мені саме це.

   - От скажи, навіщо дідусь врятував її у 1957 році, коли вона тонула в озері з качками у Центральному парку?

    - Мабуть, щоб вона познайомила нас, - знизала плечима Фані.

    - Тобто, - припустив Павло, - хоча б одну добру справу в своєму житті вона зробила.

    Ревнивому Павлові здавалося, що всі чоловіки на пляжі хтиво дивляться на його неймовірну дружину та вже розробляють план, як її відбити у нещасного чоловіка. Ревнива Фані з острахом спостерігала, скільки на пляжі гарних жінок, які можуть поцупити у неї прекрасного Павла.

     Вони зайшли у море і Фані сказала:

    - О, вода доволі тепла.

    Оскільки обоє добре плавали, то відплили подалі від берега. А тоді Фані, яка надзвичайно насолоджувалася цією миттю подивилася на свого чоловіка, посміхнулася йому та сказала:

    - Дякую, що привіз мене на море.

    Фані вийшла з душу, загорнута у рушник. Взагалі-то, дівчина збиралася вийти у вишуканій чорній білизні, але та – загадково зникла. Електричного світла у кімнаті не було, зате її освітлювали безліч свічок.

    - Ти що, піроман? – Зойкнула нервова наречена-дружина.

    - Я просто хотів створити романтичні умови, - збентежено сказав Павло, встаючи з ліжка. - І там, - він вказав на відерце з кубиками льоду, - шампанське. Але, припускаю, зараз ти вирішиш, що я хочу тебе споїти.

   - Вибач, - опустила очі Фані, - я трохи нервую. Плюс у мене зник мій одяг.

   - Чорна білизна? – Припустив нещодавно проголошений чоловік.

   - Це ти її поцупив?! У тебе якійсь фетиш на чорній білизні?

   - Нічого подібного! – Обурився Павло. – Просто я вирішив, що вона буде зайвою. Мене не цікавлять ганчірки, мене цікавиш ти.

   Він поцілував свою дружину, підняв на руки та відніс на ліжко. Там він продовжив свої пристрасні поцілунки, поступово перебираючись до гарної шиї Феофанії Сміт.

    - Павле, - пробурмотіла Фані. – Я повинна тобі сказати. Це… у мене буде… вперше.

    Павло застиг, а тоді подивився їй у очі.

    - Я знаю.

    - Звідки ти можеш знати про це? – Здивувалася нещодавно проголошена дружина.

    - Ти хочеш зараз обговорювати мої детективні здібності, чи все ж таки перенесемо цю життєво необхідну розмову до ранку?

    - Мабуть, перенесемо, - погодилася Фані.

    Уві сні, Фані здалося, що хтось її кличе. Вона неохоче розплющила очі та побачила перед собою обличчя Павла, що посміхалося. Подумати лишень, цей нахаба таки проліз на її диван! Вона вже хотіла запитати, якого біса Павло робить на її дивані, а тоді все згадала.

     - Привіт, - привітався Павло із червоною дружиною. – За кілька хвилин сходитиме Сонце. Тож, підемо подивимося з балкону, а потім зможемо ще поспати.

     Було прохолодно, тож Павло накинув собі на спину плед, притис свою неймовірно чарівну дружину до себе, та обернув плед навколо і неї. На пляжі було декілька пар, схоже вони теж вирішили насолодитися видовищем Сонця, що сходить.

     В цьому була якась магія. Сонце, надзвичайно велике та рожеве, повільно визирало з-за моря, поступово поширюючи свої промені морськими водами. Фані здавалося, що Сонечко каже:

    - Вітаю! Відтепер у вашому житті буде саме лише безхмарне щастя.

    За чотири хвилини, Сонце визирнуло повністю.

    - Це – диво, - прошепотіла щаслива дружина.

    - Ні, - заперечив Павло. – Це – лише щоденний природній стан речей. Справжнє диво, це – ти!

     Фані, вдягнута у вишуканий рожевий сарафан, сиділа на балконі у зручному кріслі та підставляла своє щасливе обличчя Сонечку. Здається, її життя було безхмарним, так само, як зараз небо на чорноморському курорті.