Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

Ірада

Ірада примудрилася якось непомітно заснути, бо коли відкрила очі вже наступила ніч. Темряву печери пронизувало сріблясто-бузкове світло місяця, що кількома косими смугами лилося крізь отвір вгорі. В спину дівчини неприємно врізався холодний камінь, а от стегна і боки гріли, скрутившись та притулившись, наче до матусі, маленькі потчі. Вони спали, проте їх пухнасті хвости та лапки час від часу кумедно посмикувалися. Ірада обережно роззирнулася і вже хотіла встати, як… зустрілася поглядом з двома великими очима, які зблиснули блакиттю просто попереду. Дівчина перелякано заклякла, по потилиці поповзли неприємні холодні пазурі страху — з темряви неспішно й абсолютно беззвучно виходила доросла пустельна потча. Чимала вусата морда, граційне м’язисте тіло вкрите короткою шерстю піщаного кольору, вуха з китицями, великі, оманливо-м’які лапи, в яких майже не було помітно грізні смертоносні кігті. І вираз морди у цієї грізної істоти був, м’яко кажучи, невдоволений.

— А ось і матуся повернулася… — пробурмотіла Ірада та, мимоволі намагаючись втиснутися у скелю, акуратно посунула до грізної тварини двох малюків. Стати між потчею та її дитинчатами міг хіба що самогубець, тому Ірада спробувала поставити між собою та потчею її дитинчат.

Потченятка солодко потягнулися й не відкриваючи очей вивернулися з рук дівчини й знову притулилися до її теплого тіла. Потча спантеличено округлила очі й зупинилася. Задумливо схилила голову, принюхалася.

— Малеча, прокидаймося, тут мама прийшла, молочка принесла. Мабуть… І, сподіваюся, ще щось їстівне, бо якось мені роль нічної вечері не подобається, — бурмотіла перелякана дівчина,  знову відсуваючи тваринок. Потченятам не сподобалися її дії і вони, не відкриваючи очей, синхронно-хазяйновито вчепилися в сукню дівчини лапками, відчутно зачепивши кігтиками й шкіру на стегнах.

 Тим часом потча зробила ще кілька кроків й не спускаючи очей з дівчини сіла, нахилилась та лизнула одного з потченят. Те вмить відкрило очі, підскочило й ткнулося матері в живіт в пошуках молока. Печерою пронісся несподівано гучний звук плямкання. Потча ще кілька разів облизала дитинча, понюхала і  повернулася до другого, яке все ще спало. Так само, не зводячи погляду з Іради лизнула дитинча в ніс. Те видало якийсь тихий звук та, нарешті, відкрило очі, солодко потягнулося, міцніше вчепившись у сукню Іради й сонно подивилося на маму. Потча нарешті відірвала погляд від дівчини і втупилася у потченятко з виразом «за що ж мені таке дурне дитинча?». Потім нахилилася, акуратно підняла зубами потченя за загривок та потягнула до себе. Потченя кігтиками потягнуло за сукню Іради. Піднявши дитинча на рівень очей дівчини, потча невдоволено подивилася на світлу тканину, що тягнулася слідом, перевела погляд на дівчину. Ірада, намагаючись не дихати, спробувала відчепити тканину від кігтиків малечі. Оскільки руки трусилися, а потченя, явно не бажало відпускати нову чи то  іграшку, чи то грілку, звільнити сукню від чіпких лапок вийшло не одразу. Нарешті тканина відчепилася і потча, видавши незрозуміле фиркання, поклала дитинча поряд з першим, яке вже старанно смоктало маму. Маля нарешті помітило, що пропускає та потягнулося до цицьки. Кілька хвилин потча старанно вилизувала дитинчат, наче забувши про Іраду і дівчина вирішила потихеньку відповзти, щоб сховатися у вімані. Втім, варто було Іраді ворухнутися, як потча стрімко повернулася до неї  видавши невдоволене ричання.

— Та навіщо я тобі? Дитинчата цілі, зайняті, а я несмачна, — спробувала пожартувати Ірада акуратно почавши вставати. Від довгого сидіння в незручній позі тілом пробіглося неприємне поколювання. Потча видала невдоволене ричання. Дівчина на мить застигла та, розуміючи, що на стрімкий біг зараз не здатна, зробила повільно-обережний крок в бік вімана. Потча голосніше заричала й махнувши правою лапою, наче ножем відрізала шмат сукні Іради притиснувши його землі.

— Ну гаразд, гаразд. Посиджу тут… — пробурмотіла дівчина знову опускаючись на  розкладене на землі сидіння. Потча миттю прибрала лапу й удала, що повністю зайнята дитинчатами. Ірада спробувала ще раз піднятися, проте потча не повертаючи голови, рвучко притисла лапою до підлоги напіввідірваний шматок сукні. Цього разу полишивши демонструвати довгі гострі пазурі. Доки Ірада розгублено на них витріщалася, роздумуючи, що робити, потча раптом піднялася, зробила кілька кроків, від чого дитинчата відірвалися від цицьки та невдоволено заскиглили, та вліглася на застелену підлогу поряд з Ірадою, демонстративно вклавши одну з лап на ногу дівчини. Потченята крутнулися і знову присмокталися до цицьки, а потча підняла на  шоковану Іраду примружений погляд.  

— А може обійдешся самою підстилкою? — з нещасним виглядом спитала Ірада, розуміючи, що тепер точно не зможе непомітно дременути. Потча фиркнула й дівчина була готова заприсягтися, що то був сміх. Іронічний такий сміх.

— Ну так, дійсно, навіщо ж обходитися лише зручним ліжком, коли тут і закуска є… — пробурмотіла Ірада та знову притулилася до скелі. Вона раптом помітила, що її трусить, чи то від холоду (а в печері було відчутно прохолодно), чи то від нервів. А ще чомусь почало паморочитися в голові. Це було погано. Якщо наслідки аварії  виявляться серйознішими, ніж вона думала, шансів дожити до порятунку буде значно менше.

Деякий час Ірада чесно намагалася сидіти нерухомо та вигадати план дій, проте думки плуталися, а повіки здавалися все важчими. Вона й не помітила, як знову заплющила очі та провалилася в сон.

З бентежного яскраво-незрозумілого сну Іраду висмикнуло чергове облизування та приємне тепло. Відкривши очі, дівчина виявила, що лежить спершись на бік дорослої потчі, яка її старанно умиває! Помітивши, що Ірада відкрила очі, потча припинила її облизувати та повернула голову до дітлахів, що гризли якусь здобич. Дівчина не роздивилася, що саме це було, але печерою була щедро розсипана світла луска. Тим часом  потча потягнулася та підчепивши зубами досить великий погризений риб’ячий хвіст (де вона посеред пустелі рибу взяла?) і поклала його перед Ірадою. Дівчина шоковано поглянула на «гостинець».