Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

 — Хм, вперше бачу, щоб обід підгодовували… — розгублено пробурмотіла Ірада та потягнулася за пляшкою води, котра лежала під скелею. Відкрила, зробила ковток, другий. Потім помітила уважний погляд потчі, намацала рукою мисочку з якої раніше пило потченятко, підтягнула та налила туди трохи води для тварини. Повільно поставила її поряд з мордою потчі. Тварина  нахилилася, обережно понюхала й піднявши голову озирнулася на дитинчат, клично муркнула. Потченята, які в цю мить весело ганяли печерою, просто в стрибку розвернулися і за мить вдвох опинилися біля води. Рожеві язички синхронно запрацювали над мисочкою. Коли дитинчата напилися та поскакали далі гратися, потча старанно вилизала мисочку. Споглядаючи це Ірада обережно зробила кілька ковтків, а потім налила ще трішки в мисочку і, закривши пляшку, повернула її на місце. Потча акуратно все випила та знову старанно вилизала мисочку. Ірада ж підняла голову до пролому у стелі, який зараз демонстрував ніжно лілове небо та зробила спробу піднятися. Потча невдоволено рикнула і лапою вклала дівчину назад.

— Та що ж це за постільний режим для стратегічних запасів? — спробувала обуритися Ірада, проте зустрілася поглядом з  грізними очима потчі й замовкла. Перевіряти межі дозволеного перехотілося. До того ж бік потчі, на який її вклали, був м’яким та приємно-теплим, а дівчину чомусь відчутно морозило. Та й взагалі її стан був неприємним.  Якесь тотальне знесилення ще й від різкого руху з’явилася нудота. Ірада усвідомила, що просто не здатна зараз опиратися, тому вона просто лежала, дивилася, як потченята гасають печерою й ловила себе на тому, що її свідомість кудись пливе, заколисана теплом і спокійним диханням пустельної потчі.

Сергій

Сергій прокинувся від дзвінка телефону. В голові все ще носилися уривки сновидінь, проте нічого практично-корисного. Простягнувши руку чоловік намацав телефон, побачив, що дзвонить Дід та прийняв виклик.

— Привіт. Прокинувся? — прозвучало звідти бадьоре.

— А у мене були шанси не прокинутися? Ти ж, за необхідності, і мертвому додзвонишся, —  хмикнув Сергій, бо знав про випадок, коли Дід реально додзвонився побратиму, якого помилково вважали мертвим. І той дзвінок врятував життя.

— У тебе тридцять хвилин на підготовку до прийому гостей.

— Яких?

— Привезу — побачиш, — видав загадково Дід і вимкнувся.

Сергій зачудовано подивився на екран, кинув питальний погляд на Ефіру, яка на диво бадьоренько підскочила та почала умиватись.

— Натякаєш, що у нас дійсно будуть гості? Хто? І чому їх везе Дід? І чому до мене додому?

Кішка демонстративно потяглася, продемонструвавши чоловіку рожеву пащеку та зістрибнула на підлогу.

— Цікаво… — розгублено потер чоло Сергій звично проглядаючи чати в телеграм.

Повідомлення про обстріли, новини, обговорення в чаті їх ЖК видаленої забудовником ялинки з клумби. 300 повідомлень про якусь ялинку! З фотографіями її викопування, катання по ЖК, закопування, порад, як рятувати дерево, якому від кореня полишили настільки куций недогризок, що, навіть далекий від садівництва, Сергій  розумів, що ялинці глина.

—  Сказитися можна. От нема ж більше проблем, — пробурмотів Сергій закриваючи чат. Та не встиг він відкласти телефон, як у вайбер прийшло повідомлення від сусідки.

«Привіт, можеш допомогти? У нас минулого року на сигналізацію щитових у багатьох будинках ставили підсилювач сигналу, якусь виносну антену.  Потім їх зняли, бо стало не актуально. Тепер один з голів ОСББ, який зараз в ЗСУ, просить подивитися її характеристики чи техдокументацію та знайти їх антену на складі. Каже у їх підрозділі така штука була б дуже корисною. Написав, що ця антена виглядає, як поліпропіленові труба для подачі води,  сантиметрів 30, схожа на ніжку для дверей, сірого кольору з проводом. Але в коморці ОСББ таких труб з десяток !:(. Можеш підійти — допомогти знайти?»

«Можу» — написав Сергій. Сусідка була дивною панянкою, але зазвичай дурними питаннями не турбувала.

«Зараз?» — миттєво прийшло питання.

— Ага, в один трусах та без протеза поскачу! — беззлобно хмикнув Сергій. Одним з недоліків цієї жіночки було те, що їй регулярно треба було нагадувати, що не всі живуть в режимі електровіника націленого на вирішення проблем ОСББ. Втім, коли такий електровіник займається будинком, то досить непогано. Порядок гарантовано та й мешканці більш виховані. Спробуй тут бути невихованим, якщо вона навіть власника лап, що вимазав свіжопофарбований балкон примудрилася вичислити та змусити все відмивати. Відмивав, звичайно господар кота, проте з її активністю, Сергій не здивувався б, як би й кіт там поряд стояв з мочалкою.

«Ввечері можу».

«Ок. Маякни, як матимеш час, я підбіжу».

— Точніше підлетиш. На мітлі, — посміхнувся чоловік та написавши коротке «добре», полишив нарешті ліжко. До приїзду загадкових гостей варто було хоч умитися, щоб не лякати охорону кварталу.

Хвилин за тридцять, коли Сергій вже умився, вдягнувся, закип’ятив чайник та ледь голову не зламав, кого це везе до нього Дід, у двері подзвонили.

— А, ну точно, Діда ж не треба зустрічати на охороні, дивно, що крізь двері не пройшов, — хмикнув Сергій прямуючи з кухні. Дід регулярно демонстрував неймовірну здатність перетинати всі можливі пости, охорони, а часом і зачинені двері. Харизми Діду природа відсипала щедро.