Читати книгу - "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

Начебто настала весна. Зазеленіли бук і чагарники. Розпустилися бруньки на яблунях. У лісі розквітли анемони та інші первоцвіти. Але все ще холодно. Дме пронизливий вітер.

У Андресена поганий настрій: «Я стомився, мені все набридло, важко не занепасти духом». І це незважаючи на те, що він щойно побував удома, в десятиденний відпустці, — а можливо, саме через це. Перша його відпустка з початку війни. Ледве він повернувся, як довелося знову лягти в госпіталь, цього разу з серйозною інфекцією в горлі та високою температурою. Він поки ще не брав участі у важких боях: в одному листі до родича він майже перепрошує за це, перепрошує, що йому нема про що писати. (Тим часом він послав додому сувеніри, здебільшого осколки снарядів.) Його доконують не повсякденні жахи військових буднів, а страшна огида. Його служба полягала здебільшого у зміцненні позицій і копанні землі ночами.

Пішов двадцятий місяць відтоді, як він надів форму. Він потихеньку почав зневірюватися у швидкому укладенні миру. Тепер він з гіркотою згадував, як рівно рік тому вважав, що війна незабаром завершиться. Крах колишніх надій звичайно ж частково пояснював його пригнічений стан.

Він був далеко не самотній у своїй зневірі цією війною, якої кінця не видно і яка вимагала дедалі більших витрат. У всіх країнах, які брали участь у війні, була інфляція, бракувало продовольства, а найбільш важко постраждали, поряд з Росією, Німеччина та Австро-Угорщина. У цьому зіграла свою зловісну роль не лише морська блокада союзників[164]. Постачання було порушене ще й через адміністративну халатність, брак транспорту, через те, що забагато селян і фермерів було призвано до армії. А ті, хто залишилися, часто спокушалися продавати свою продукцію на чорному ринку. Там ціни в десятки разів вищі. (Було підраховано, зокрема, що близько половини всіх яєць і запасів свинини йшли просто на чорний ринок.) Якщо додати до цього стрімке зростання цін на звичайнісінькі товари, то результатом буде катастрофа для більшості родин, особливо в містах. Усі негативні показники поповзли вгору: хвороби, недоїдання, дитяча смертність, незадоволення, молодіжна злочинність. І все це в геометричній прогресії.

Андресен зустрів інших солдатів, які повернулися з відпусток, і почув від них дивовижні історії.

Один розповідав про нібито повстання в Бремені, де натовпи жінок били вітрини і штурмували магазини. Мортенсен з Скібелунда зустрів когось із Гамбурга. Той повернувся з відпустки чотирма днями раніше, тому що його дружині нічим було його годувати.

До того ж дехто з невдоволених з незрозумілої причини гнівався на Андресена. Один назвав його ура-патріотом. Сьогодні один солдат із Гамбурга, з «Vorwärts» в руках (центральним друкованим органом соціал-демократів), почав випитувати його, якої позиції у війні дотримують депутати парламенту з Південного Шлезвіга. «Тут багато людей з незалежними поглядами». Навіть на фронті почали відчувати брак продовольства. Украй рідко можна було намазати маслом грубий солдатський хліб. Масло замінили на якийсь позбавлений смаку джем, про який солдати виспівували сатиричні куплети. (Солдатський гумор не забув скласти рядки, де цей джем називали «кремом Гінденбурга» або «пам'ятним маслом кайзера Вільґельма».)

На фронті все спокійно.

Відтоді як я повернувся, минув тиждень, і я жодного разу не чув гарматних пострілів. Усі сили стягнуто до Вердена. Знову говорять про те, що форт захоплено, але взагалі чутки ширяться різні. Що з Румунією? Мені здається, що все спокійно, але, можливо, це затишшя перед бурею.

100

П’ятниця, 6 квітня 1916 року

Флоренс Фармборо описує життя цивільного населення у Чорткові

Вони знову на ворожій території. Чортків, де вони стоять вже місяць, знаходиться в австрійській частині Галичини. Місто постраждало торік від росіян, які, відступаючи, спалили багато будинків. Населення — це переважно євреї. Флоренс занотовує у своєму щоденнику:

Положення євреїв, які живуть в Чорткові, вельми жалюгідне. З ними поводилися зі мстивою ворожістю [росіяни]. Будучи австрійськими громадянами, ці євреї користувалися майже всіма правами і свободами, не відчували того жорстокого гноблення, якого постійно зазнавали російські євреї. Але тепер за нової влади їхні права і свободи порушено, абсолютно зрозуміло, що вони зненавиділи новий порядок.

Коли йде сніг — а цієї зими снігопадів було багато, — по одному євреєві від кожного будинку повинні чистити вулиці, причому під наглядом російських солдатів з нагайками, що вони, не вагаючись, використовували. Просто навпроти будинку, де розквартировані Флоренс і багато інших сестер милосердя, зяяли руїни. Раніше там мешкав один з міських рабинів. Поруч розташована синагога: її варварським чином зруйновано.

Цього ранку до Флоренс прийшла кравчиня-єврейка: вона пошила дівчині сіру бавовняну сукню. Жінка була схвильована. Коли Флоренс запитала, у чому справа, та розповіла, що вчора ввечері в двері постукали троє козаків і вимагали для себе кімнату. (Це право всіх солдатів. Багато хто квартирували в єврейських сім'ях по 20–30 чоловік на будинок. Тіснота була невимовна.) Вона чесно відповіла, що всі кімнати вже переповнені солдатами, але ті троє вдерлися до неї в будинок і почали обшук. Незабаром вони знайшли те, що шукали, — револьвер, причому самі ж його і підкинули. Кравчиня зі своїм чоловіком почали було протестувати. Вони були обурені й насамперед налякані: адже зберігання зброї суворо заборонено, а порушення заборони каралося стратою. Розігравши виставу, козаки потім запропонували забути про те, що трапилося, якщо отримають десять рублів. У кравчині та її чоловіка не залишалося вибору.

Ми нашкребли ці десять рублів і передали суму козакам, а ті гучно, обурено обговорювали схильність євреїв до зради. Розповіді про подібні кривди звичайні в цьому куточку землі. Схоже, що саме слово «єврей» уже є лайливим для російських солдатів.

Щодо решти, то в останні місяці все було спокійно. Крім дорогих і безрезультатних атак на півночі, біля озера Нароч поблизу