Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Жлобологія 📚 - Українською

Читати книгу - "Жлобологія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жлобологія" автора Густав Водічка. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 98
Перейти на сторінку:
Кабінету Міністрів України. Автор книг «Контакт четвертого рівня», «Як правильно сісти в куток/Не думая о медведе», «Тремтячі еліти» та ін.

Жлоби і забужани

Слово «жлоб» почув уперше в дитинстві, в 60-х роках, у Луцьку. Але що воно таке насправді, тоді було невтямки. Якщо хтось із дітей не хотів чогось дати, то йому казали: «Ти шо, жидиш мені?» Означало те саме, що й «жлобитися». «Ти шо, жлобишся?»

«Ти шо, забужан?» — ще один варіант питання до скупої, жадної людини. Забужани — це українські переселенці з-за Бугу, з Польщі, депортовані по війні в рамках сумнозвісної операції «Вісла». Вони були хазяйновитими і працелюбними, але їх вигнали з власних осель, тож цим «нетутешнім» була притаманна заощадливість і скупість.

Усі ці забужани інколи для нас жлобилися і жидили нам. Тобто три поняття за своїм значенням були тотожні і функціонували паралельно, позначаючи людську скупість, ощадливість, економність або й обмеженість. Однак слова «жидиш» і «забужан» з плином часу вийшли із вжитку, вмирали разом із носіями цих термінів. А поняття «жлоб» — лишилося як узагальнювальний носій цього функціоналу.

Жлоб — це такий ходячий когнітивний дисонанс.

Він марудиться, його не вгамуєш, і всі довкола йому винні. Когнітивний дисонанс — це нерозв’язне протиріччя, яке дріб’язкова людина хоче в собі «заглушити». І виникає дратівлива примітивна агресія до себе і всього світу.

Жлоб — це онтологічна антипрометеївська криза, вічний конфлікт Дебілосу і Космосу. Кажуть, у Прометея був брат Епіметей. Перший марнославний тупий жлоб, від якого й почалися всі нещастя на землі. Бо не послухав брата і злигався з Пандорою.

У разі нашого зіткнення зі жлобством теж виникає когнітивний дисонанс, невідповідність отриманого й очікуваного. Тож без нас жлоби існувати не можуть.

Із плином часу поняття жлобства розширилося і набуло сучасних категоріальних ознак. Сьогодні людина-жлоб — це не лише та, яка має обмежений лексикон, невихована, неосвічена, некультурна, неохайна. Основна складова її характеру, поведінки — скупість, емоційна й, умовно кажучи, товарно-бартерна чи навіть фінансова (бо про фінансову за часів Радянського Союзу не йшлося).

Жлоб сьогодні — це ще й демонстративна закритість, відчуженість. І головне — певна погорда з того, що ти такий особливо дурний. Людина зі спеціальними ідіотськими потребами. Коли вони втямлять що до чого, то теж почнуть боротися за свої права.

Жлобство і психологічний захист

Людина обмежена завжди намагається зробити власні вади своїми ж пріоритетами. Це на Заході вже навіть тренд.

Часто собі шукають психологічного захисту саме в тій царині, від якої найбільше клопоту. У дитячому віці підлітки, яких ровесники заганяють у роль блазнів, це роблять своєю маскою, роллю. Блазнювання стає головною ознакою статево-рольової поведінки. І таким чином ці люди навіть досягають певного визнання в рамках ницої ролі.

Жлоб, якого так назвали, не відмовляється від свого жлобства. А починає плекати його і, врешті, досягає певної внутрішньої стабільності. Він себе ідентифікує з такими самими, і можна вже говорити про спільноту, в якій культивуються засадничі жлобські поняття: « ...ты с какого района?».

Нарешті, жлоб розуміє, що таких, як він, — мільйони. І це — його мить тріумфу.

У нас, мудрагелів, києвоцентричне мислення. Ми тут думаємо, що за Києвом живуть такі самі люди, хіба що гірше вдягнені. А вони цілком інакші, ці тубільці, аборигени й автохтони. Непогані, нетверезі і немудрящі. У їхній ойкумені віками жодних істотних змін не відбувається. І коли вони бачать нас із вами, нетутешніх, то думають: «...ото городські багаті жлоби, щоб їм...» (Сміється. — Упоряд.) А ми ж лишень перебуваємо в іншій, суміжній системі координат, цілком незрозумілій цим людям.

Ми — криві дзеркала один одного.

Жлоб і система

Люди виділяють надтонкі запахи — феромони. Це непомильна інформація для близьких до природи натур. І на тому феромонно-бджілковому рівні жлоби один одного швидше розуміють, бо вони — істоти невибагливі. На відміну від складніше скроєних, рефлексуючих людей.

Що простіша людина ментально, то легше їй знайти собі партнерів і спільників. Люди, які мислять, завжди мають із цим проблеми, головний мозок заважає спинному.

Жлоби — це такий прошарок населення, який зоологічно краще пристосований для виживання. Тож цей вид людей базовий, тектонічний і для українського суспільства архетиповий.

Якщо у тематичних словниках пошукати, у розмовній і діалектній лексиці, в арґо, в різних жаргонах і сленґах, то виявимо, що жлоби існують у найрізноманітніших українських субкультурах.

Однак будь-яка субкультура з погляду тих, хто говорить про Її Величність Культуру як таку, є жлобською. Що, власне, теж є жлобством. Ті, хто узагальнює, — найбільше й спекулюють. Методологічна хиба в самому підході, коли виділяємо і критикуємо явище, яке є інтегральною частиною певної системи. Шукаємо йому гідну антитезу. Проте ця антитеза буде так само дурною.

Козак і рогуль

Колись на мелодію Yellow River співали: «Жовтий ровер, зелений руль...Жовтий ровер купив рогуль!» Галичани як офіційні захисники національної ідентичності завжди пильно стежили за невідповідністю змісту і форми (Усміхається. — Упоряд.). Слово «рогуль» нібито щиро львівське за походженням, а славнозвісний львівський рогуль — начебто такий кумедний локальний персонаж. Однак рогуль — це ще й слово з сильним польським контекстом, як і «когут» (як було зі словами «забужан» і «жидиш»). Таке діалектичне заперечення заперечення. Те саме в різних культурах і контекстах має не однакові значення. Спробую пояснити через такий синонімічний ряд: рогуль-когут-козак. Для порівняння, в Польщі козак — еквівалент батяра, це по суті лайливе слово. Козак — то хуліган, лайдак, розбишака, зокрема і в описах польських письменників. Тоді як в Україні козаки мають взірцево-лицарську репутацію. Хоча теж здебільшого висмоктану з письменницьких пальців.

Варто звернути увагу і на фонетику цього слова. Поняття дуже спресоване. Наша мова відкритіша, її звучання милозвучніше. Тому співаки воліють мати у своєму репертуарі пісні, в яких можна було довго й жалісно голосні виспівувати, з «ой» починаючи.

А слово «жлоб» не виспіваєш ніяк.

Жлоб як маркер

Слово «жлоб» маркує певний, негідний з погляду мовця, тип людської поведінки в контексті конкретного історичного часу.

Феномен жлобства існував сотні років до виникнення самого слова й існуватиме доти, доки живуть у світі люди. Жлобство — це один із складників суспільного організму. Напевне, це орган культурного травлення.

Люди такого кшталту — це певний субпродукт. Народ, як і людина, — це також організм, має душу, очі, вуста, так само, як кишківник, шлунок, печінку і те, про що патологоанатоми знають більше. Моя перша вища освіта —

1 ... 66 67 68 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жлобологія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жлобологія"