Читати книгу - "Жлобологія"

Людські маси дуже подібні у своїх консистенціях і конфігураціях до того, що ми їмо. Спочатку ми бачимо і споживаємо гарну страву. А вкінці — всі ми знаємо, що виходить вкінці.

Жлобство — на межі між тим, що смачно пахне, і між тим, що пахне ніяк не приємно. Такий марґінес. Ця категорія людей, яка мені завжди була цікавою, у західному звучанні це suburbs, представники так званої культури передмість. Людина ще не городянин і вже не селянин. Але намагається бути городянином (і на цю тему дуже багато різних жартівливих і дотепних приказок і прислів’їв існує). Проте цей селянський нащадок уже урбанізований провінціал, який набув певних рис міської субкультури. Але через відсутність базису він не може розвиватися далі еволюційно. І він це розуміє.

Бо у жлоба є важливий маркер, який відрізняє його від повного дурня, це — пихата констатація власної обмеженості.

Передмістя — розсадник жлобства. На селі складно виділитися жлобською поведінкою, тобі швидко пику натовчуть, а в місті ти вже зможеш виділитися на тлі полохливих городян. Але в будь-якому разі жлобство — успішна модель виживання.

Ми маркуємо жлобство за формальними ознаками, бо маємо справу із демонстративною поведінкою. Лексика, одяг, запах, манери в цілому. І якщо ця поведінка є виразнішою, ніж національні звичаї, то для цього є переконливий мотив. Він один — виживання. Шляхом посилення, вдосконалення тих складників характеру, які конкуренти вважають ницими.

Виживання коштом іншого? Звісно. Як будь-яке інше виживання. В описі людської поведінки я є прихильником біхевіористично-гепггальтових поглядів, і бачу мало підстав для оспівування духовності як виняткової рушійної сили. Зате бачу менш романтичні, але чесні механізми групової поведінки.

Піна культури

Чим людська спільнота відрізняється від поведінки тварин? За Аристотелем, людина — це політична тварина. У живій природі існує домінування одних видів над іншими, контроль за територією, тобто те, що є базовим. Якщо ми говоритимемо про жлобство як природне явище, то змушені ставити його в етіологічний контекст.

Коли ви спускаєтеся в льохи чи навіть у підземні переходи, то не можете конкурувати зі щурами, які там живуть. Бо це їхній рівень. Ви там програєте змагання за життєвий простір. Бо живете на вищому рівні.

Жлоб живе на своєму посередньому рівні, і він інстинктивно об’єднаний в боротьбі за виживання. Агресивний настільки, наскільки це допомагає виживанню групи. Культурне нашарування тут є, власне, тільки нашаруванням.

Культура — як піна на пиві. А людина — це все, що під цією піною.

Ми можемо зверхньо дивитися на піну й думати, яке ж воно, пиво, біле і з пухирцями, а насправді воно жовте і з бульбашками. Тож якщо ви хочете зрозуміти людину і її поведінку, маєте її побачити справжньою, випити це знання до дна. Воно непривабливе, неетичне і неполіткоректне. Та хто, як не політтехнологи, у цьому мають змогу щоразу під час виборчих кампаній переконуватися.

Якщо ви хочете зрозуміти і спрогнозувати поведінку людини, то сходіть в зоопарк. Там по обидва боки клітки те саме.

Інтонації і конотації

Я не можу вживати слова «добре» чи «погано», бо це — оцінкові судження.

Те, що мене і вас особисто не зачепило, може бути поганим лише теоретично. Не можу я з особистих мотивів ненавидіти Чингізхана, Наполеона чи Гітлера, бо ніколи їх не бачив. А всі ідеологічні емоції — результат навіювань.

З плином часу покоління втрачає суб’єктивне ставлення до історичних персонажів, і зникає весь щирий драматизм — заступається мавпуванням. До Наполеона було захоплення Францією, у тому числі з боку Росії, потім ненависть, потім знову така любов, що довелося захищати російську мову від галоманів, бо все дворянство відмовлялося плекати «кухаркин язик». Після війни 1812 року французькі солдати, тікаючи, жебрали у селян і подарували російській мові слово «шаромижнік», тобто шер амі, що означає «любий друже». Хороші слова, як божества старих вірувань, ставали лайливими, лайливі — хорошими.

Маю підозру, що й слово «жлоб» колись було не настільки образливе, як сьогодні. Це оцінкове слово, тому воно навряд чи має багато шансів комусь подобатися. Так само є ж якісь конотації і в слова «хуй», чи воно китайське, уйгурське чи татарське за походженням... Якими емоційно-експресивними конотаціями й інтонаціями мовець слово наділить, таким воно й буде.

Образити людину словом нескладно. Але треба враховувати, що ображаємо ми тих, кого підсвідомо вважаємо своїми проекціями. Образа — мазохістичний чин. На рівні свідомому думаємо, що ображаємо іншого. Однак, оскільки ми емоційно можемо наповнити цю образу лише тим, що є в нас самих, — ми звертаємося насправді до своєї темної частини.

Якби вам жлоб урятував життя, то як би ви до нього після цього ставилися? Звісно, тоді б ви його жлобом не називали... Чи назвали б? От тут і починається когнітивний дисонанс (Сміється. — Упоряд.).

Вогнепальне слово

Слова, звісно, мають у собі якісь енергетичні ядра, але сильне перебільшення — що вони впливають на людей у якийсь містичний спосіб.

Я не вірю в «магію» слова. Я вірю лише в те, що працює на практиці. Категорія віри — це до церкви.

Є вплив слова, сильний або слабкий. Якщо сила справді є, то її можна висловити. Але тут не про чари йдеться, а про вплив, про резонанс. Слово як патрон. Калібр кулі, довжина гільзи, величина порохового заряду. Але є обмеження. Ви не можете з пістолета здійснити снайперський постріл на кілометрову відстань. А посполиті наші культурники, щойно почують, що добрим словом і пістолетом можна зробити значно більше, ніж добрим словом, то одразу в сльози: «Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!».

Жінки краще від чоловіків знають, як користуватися словами. Чоловічі слова завжди мають для жінки або прикладне значення, або ніякого. У цьому сенсі жіночі моделі виживання ефективніші. Чоловік здебільшого силкується наділити свої слова якимось узагальнено-метафізичним значенням, щоб не відповідати за них персонально, а приплести до цього вищі сили (Сміється. — Упоряд.).

Кпити з себе

Усвідомлюю, що в моєму світосприйнятті є професійна деформація, апперцепція. Певний психологічний самозахист, який передбачає і систематизує засадничу безглуздість людської поведінки. Але у всьому цьому драматизмі можна і треба побачити кумедне.

Почуття гумору — ознака психічного здоров’я. Всі дурниці і злочини