Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

(а інші зрадили); тому–то він і проголосив тост не за «савєтскій», але за московський нарід, не згадав ані натяком інші народи СССР. І той тост відповідає фактам: німці не зустріли спротиву в Україні і за кілька місяців були аж на Волзі, а в Московщині не могли піти далі Москви. Давно ще писав Д. Донцов: «Нова Московщина вже брикає в утробі сталінській. Націоналізований большевизм чи, краще, збольшевизований націоналізм — це буде щось далеко жахливіше за царат та його «чорну сотню». Це буде дика реакція ображеного, побитого, обдуреного в своїх снах про панування над світом, переляканого втратою «окраін» московського народу. Щойно тоді зрозуміємо ми, що значить боротьба на життя і смерть і що таке вовчий апетит народу–екстермінатора, отого нашого північного «брата» («Вістник», IV.1927). Той самий Д. Донцов ще раніш, в 1913 році, попереджав нас, що московська ліберальна демократія, коли прийде до влади, візьме Україну в ще гірші «єжовиє рукавіци», ніж дурний царат («Модерне москвофільство»). Попереджав про це й Іван Франко, і Леся Українка. Відома річ, українці своїм не вірять, тому дамо слово московському патріотові проф. Н. Бєрдяєву.

Він пише: «Московська душа не має жодного нахилу до скептицизму. Московська душа легко переходить від одної інтегральної віри до іншої інтегральної віри; від одної ортодоксії до іншої ортодоксії. Московщина перейшла від старого середньовіччя до нового середньовіччя, поминаючи шляхи нової історії з її секуляризмом, з її зрізничкуванням різних царин культури, з її лібералізмом, з її тріумфом буржуазії та капіталізму. Стара, освячена теократією Московщина впала. На її місце повстала нова, також освячена перевернутою теократією. Навіть самий марксизм, що походженням не був московським, набрав московського характеру, московського стилю, дуже близького до старого «слов’янофільства». Ex oriente lux — світло йде з Москви, з Кремля, щоб освітлити буржуазну темноту Заходу. Стара московська автократична монархія мала своє коріння в релігійній вірі московського народу; вона виправдувала і визнавала себе як теократію, як священне царство. Нова московська держава СССР є також автократична і також має свої корені у вірі московського народу — в новій вірі в робітничу класу. Вона також виправдує себе і визнає себе за священну державу — обернену теократію. Стара московська держава стояла на ортодоксальному світогляді і вимагала від кожного підданого визнання його. Нова московська держава стоїть на всесвітньому світогляді і з ще більшим примусом вимагає визнання його кожним підданим СССР. Священне царство є завжди диктатурою світогляду, завжди ортодоксальне, завжди нищить єретиків. Тоталітаризм, вимога цілости віри яко основи царства цілком відповідає релігійним і соціяльним інстинктам московського народу. Совєтська большевицька дійсність в її духових основах є ТОТОЖНА до московського ортодоксального царату… Ліберальні ідеї, ідеї прав людини, ідея соціяльних реформ в Московщині показалися утопією. Натомість большевизм показався куди більш реальним, куди більш відповідаючим прастарим московським традиціям і московським методам правління насильством. Жовтень 1917 року був передумовлений розвитком всієї московської історії. БОЛЬШЕВИЗМ БУВ НЕМИНУЧОЮ ДОЛЕЮ МОСКОВЩИНИ, внутрішнім моментом московської історії»…

«…Большевицька революція могла статися ЛИШЕ в Московщині; подібна революція є неможлива в Західній Европі. Навіть самий інтернаціоналізм московської большевицької революції є чисто московським і чисто національним. Большевизм є третьою появою московського автократичного імперіялізму: першим було Московське царство, другим — Петрова імперія… Не революційне народництво, але ортодоксальний, тоталітарний марксизм міг зробити в Московщині революцію, бо він цілком відповідав традиціям і почуттям московського народу. Народовольчеські ілюзії пережили себе; нарід не прийняв революційної інтелігенції. Зродилася потреба нового революційного міту, і тому міт про народ змінено на міт про міжнародний пролетаріят. Але характерно — в міті про міжнародній пролетаріят виглядає досить недискретно пика московського народу. Іншими словами, бачимо ідентифікацію міжнародного пролетаріяту з месіянізмом московського народу… Месіянська ідея московського народу приймала або апокаліптичну, або революційну форму. Замість III Риму москвини створили III Інтернаціонал і багато прикмет московського III Риму успадкував III Інтернаціонал. Обидва вони священні, обидва основані на ортодоксальній вірі. Той факт, що III Інтернаціонал є не інтернаціональна, але чисто національна московська ідея, дуже мало розуміють на Заході. В III Інтернаціоналі ми маємо лише перерібку, трансформацію старого московського месіянізму. Західні комуністи, коли приєднуються до III Інтернаціоналу, грають жалюгідну роль, бо вони не розуміють, що воші фактично приєднуються до московського народу і реалізують ЙОГО месіянську ідею»…

«Вся історія московської інтелігенції — це приготування до комунізму. Комунізм має відомі риси: спрага за соціяльною справедливістю і рівністю, визнання робітничої класи за найвищий тип людства, огида до капіталізму і буржуазії, тотальний погляд і відношення до життя, сектантська нетерпимість, підозріле і вороже ставлення до культурної еліти, заперечення духа і духової вартости, глибоке релігійне трактування матеріялістичних догм. Всі ці риси завжди мала московська радикальна інтелігенція»…

«Доктрина москвинів Москва III Рим стала тою основною ідеєю, на якій заснувалося Московське царство. Воно сконсолідувалося і оформилося під символом цієї месіянської ідеї. Визнання правдивої, православної, віри було доказом приналежности до Московського царства. Точнісінько так само визнання правдивої большевицької віри є доказом приналежности до Московського большевицького царства…». «Московский комунізм є комунізмом Сходу. Вплив Заходу протягом 200 років не міг змінити московський народ. Московська інтелігенція є абсолюно не європейською. Напр., європейська тямка «власність» була не цілком чужа не лише московському мужикові, але й московському інтелігентові… І монархіст К. Леонтьев, і революціонер А. Герцен — обидва повставали проти «дрібнобуржуазної» Европи. Дворянин М. Бакунін, князь А. Кропоткін, ґраф Л. Толстой — ці основоположники московського анархізму належали до класи великої земельної аристократії… Московська інтелігенція набрала характеру сектантського, який є натуральним, природнім для москвинів. Скрайній догматизм, до якого схильні москвини, став характеристичним і для московської інтелігенції… В. Бєлінскій проповідував тиранію і брутальність; казав, що нарід є такий дурний, що його треба тягнути до його ж щастя силоміць. Він признається, що якби був царем, то був би тираном заради справедливости. В. Бєлінский є близький до большевизму не лише в своїх етичних поглядах, але в соціяльних, тому його можна вважати більш, як будь–кого іншого, предтечею большевиків».

«Московський атеїзм, сполучений із соціялізмом, став явищем релігійним. Він виріс на духовім ґрунті московського православ’я і міг з’явитися в душі, ним оформленій. В основі московського нігілізму лежить ортодоксальний православний погляд на гріховність багатства, не лише матеріяльного, але й багатства думки та творчости взагалі. Московський нігілізм, як і московський православний аскетизм були проти багатства, проти повноти, краси життя» (скорочено за: N. Berdyaev. «The Origin of Russian Comminism»).

Поперед ми наводили оцінку Москвина і т. зв. «большевизму» Д. Донцовим. Наші явні і тайні