Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

москвофіли закидають Д. Донцову український шовінізм та ненависть ло москвинів взагалі, а звідси, мовляв, і його надто одностороння оцінка всього московського. Як бачимо із наведених цитат, московський патріот і науковець проф. Н. Бердяев цілком підтвердив оцінку Д. Донцова, повторюючи мало що не слово в слово сказане Д. Донцовим багато років перед Н. Бєрдяєвим. А чей же московському патріотові не можна закинути українського шовінізму та ненависти до московського народу! Н. Бердяев як справжній науковець знає, що, або лікувати хворобу, треба перш за все знайти її причини — причини справжні, а не уявні. Він це і робить, очевидячки, з метою знайти лік.

Та все ж і Н. Бердяев був ніхто інший, як чистокровний москвин. Розумний москвин, розумів причини, але …при кінці свого життя схилився до прийняття й оправдання большевизму. Зайва ілюстрація до того, що ми сказали за закони спадковости. Кров (успадкована духовість) показується таки сильнішою за розум, навіть великий.

Корені, походження, ґенезу большевизму бачили й інші розумні москвини, як, напр., проф. Г. Федетов, який писав: «Московський комунізм (большевизм), хоч формою нібито наднаціональний, є продуктом московського історичного процесу. Московщина накидує світові комунізм, керуючись лише своїми національними інтересами. Говорити, що ніби большевизм не має нічого спільного з московським народом — це говорити неправду. Большевики перебрали державну владу в Московщині без труднощів, і в самій Московщині майже не було спротиву большевикам. Але в немосковських краях вибухла запекла війна тубільців проти большевиків і большевизму. Отже, щось було таке в традиціях москвинів, що живило большевизм. Ґрунт для большевизму в Московщині приготовили рабство, абщіна і абсолютизм влади» (Г. Фєдотав. «Новий град»).

«Хоч московський народ є темний, але він просякнутий принципами общинного користування землею. Отже, він є комуніст інстинктово, традиційно. Тому наш нарід, попри на свою примітивність, стоїть ближче до соціялізму, ніж культурні європейські народи» (Ткачьов. «Сабраніє сачінєній»).

Так! Н. Бердяев сказав правду: прихід большевиків до влади був неминучою історичною логікою, тому–то їх прихід і могли передбачити московські письменники, як, напр., Ф. Достоєвскій, М. Лєрмонтов, Салтиков–Щєдрін, Д. Мєрєжковскій, К. Леонтьев та інші. Д. Мєрєжковскій пророкував і час приходу («Грядущій хам»), помилившись лише на пару років. К. Леонтьев передбачав большевицьку революцію в Московщині ще з більшою ясністю і подробицями, ніж Ф. Достоєвскій. К. Леонтьев пророкував, що та революція буде кривавою тиранією, не буде ліберальна, але комуністична тоталітарна, що не принесе жодних свобід і прав громадянам, що ліберальна інтелігенція буде знищена. Пророкував, що московський комунізм притягне до себе Схід, і вони на спілку знищать західний буржуазний світ. Монархіст К. Леонтьев йшов так далеко, що готовий був пропонувати московському цареві завести комунізм згори (Н. Бєрдяєв).

Від 1905 року накопичувалася одвічна ненависть москвинів до «латінскай єрєсі» — європейських ідей, що почали входити до і московського життя. Війна 1914 р. і зроджена нею революція 1917 р. дала москвинам нагоду зупинити приплив європейських ідей до Московщини. В 1917 р. вони, не гаючись, нагнали недолугих европеїзаторів, а на їх місце поставили націоналістів–большевиків, які негайно виконали бажання свого народу повернутися до старих національних традицій.

Першою з них була абщіна. Як повстала абщіна в Московщині, ми говорили. Пробували москвини завести її і в Україні у XVIII ст., за Алєксандра І. Тоді москвини закладали напіввійськові «пасьолкі», в яких уся земля, будинки, худоба, реманент, знаряддя, навіть люди належали державі (теперішній совхоз). Селяни в тих «пасьолках» обробляли землю за приписами і під доглядом старшин і підстаршин (як тепер у колгоспі). Все життя в тих тодішніх совхозах («пасьолках») було зорганізоване на одноманітний військовий лад. Економічно вони були нерентабельні, бо українці не хотіли бути безсловесною худобою, рабами в тих «пасьолках», і тому москвини мусили мати велику кількість погоничів. Тодішні царсько–буржуазні большевики наставили на 375000 селян в тих «пасьолках» 9676 старшин. Теперішні пролетарські большевики наставляють на 255 колгоспників 52 погонича, за признанням Н. Хрущова, а в дійсності значно більше, бо Н. Хрущов врахував погоничів лише в самому колгоспі, а колгоспами ж управляють ще хмари районових, окружних, республіканських, всесоюзних бюрократів. Враховуючи їх, бачимо, що кожний український колгоспник годує 1–2 родини московських галапасів. А що політична влада в руках москвинів, то вони беруть собі 99% врожаю. Якже ж москвини можуть бути проти системи колгоспів?

З царських колгоспів (пасьолків) наші селяни тікали масово; москалі їх ловили і вішали. Алєксандр І казав: «Ті військові селища будуть, хоч би довелося засіяти трупами дорогу від Петербургу до Чудова». Як знаємо, московська найдемократичніша демократія засіяла трупами для тої самої мети вже не кількасоткілометровий шлях Алєксандра І, але кількадесятитисячний від Карпат по Сахалін, і вже не сотками трупів як Алєксандр І, а мільйонами.

Виникає цікаве і преважне питання: чому московські буржуазні большевики XVIII ст. не поширили своїх тодішніх колгоспів (пасьолків) на всю Україну, а пролетарські большевики XX ст. поширили?

Щоб поширити їх на всю Україну, треба було б замордувати щонайменше кількадесят тисяч українців, а цього зробити не відважилися зробити буржуазні большевики. Чому? Бо у XVIII ст. християнська мораль і зв’язані з нею погляди в Европі не були на такому ганебно низькому рівні, як у XX ст. Тоді на кожне варварство культурна Европа гостро реагувала. Тоді американську війну за знищення рабства підтримала вся Европа не лише морально, але й матеріяльно. Тоді ціла Европа відгукнулася і підтримала борців за християнські ідеали вільної людини загальним обуренням, тисячами добровольців, великими грошима та іншою допомогою. Символом тодішнього ставлення Европи до боротьби за християнські ідеї є славний англійський поет Байрон, який загинув у боротьбі Греції за її свободу. Про таке моральне ставлення Европи москвини знали і боялись, що тисячі українських трупів можуть викликати таке обурення Европи, що вона збройно поможе українцям загнуздати тих варварів, с. т. москвини ризикували б цілістю їхньої імперії. Аж до XX ст. були в Европі, хоч і не численні, проте поважні голоси перестороги проти московських варварів. Частину тих голосів ми наводили.

Европа XX ст. стала вже цілком інакша, як була перед XX ст. Якою саме вона стала — це велика і преважна тема, яку не раз обговорював і вказував на причини тої зміни Д. Донцов. Тут ми лише скажемо, Европа XX ст. є в багато разів менш християнська і більша варварська, ніж Европа перед XX ст. Незважаючи на блискучі успіхи цивілізації (а може, завдяки їм), європейська культура тепер є на чи не найнижчому рівні за останніх 500 років. Европейська (с. т. і американська)