Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

культура дичавіє, варваризується, регресує на наших очах, це яскраво виявила остання війна і аж надто ясно виявляється в щоденнім житті в Америці. Весь світ добре знає, що робиться в тому нечуваному своєю бестіяльністю і розміром, пеклі, що називається СССР, але й не думає йти на нього хрестоносним походом, щоб знищити сатанські сили і привернути християнські, як робила колись це в XII ст. (хрестоносці). Що гірше! Запобігають ласки у тих сатанських сил, намагаються якось помиритися з ними, якось співіснувати.

За такого морального наставления Европи пролетарські большевики були цілком певні, що Европа, не перешкодить їм замордувати мільйони українців. І не помилилися. Цієї постави Европи, найганебнішої у всій її історії, не забуде ніколи історія світової культури й Україна.

Щоб закінчити мову про московську абщіну, пригадаймо, що перша ж (і єдина) спроба її знищити кінчилася трагічно для автора тої спроби. Прем’єр–міністр П. Столипін мав свої маєтки в Прибалтиці і тому знав значення принципу приватної земельної власности. По програній японській війні Московська імперія опинилася в скрутному економічному стані. Щоб рятувати імперію від економічної руїни, П. Столипін почав ліквідувати абщіну, розділяючи її землі на окремі приватновласницькі господарства. Як ми вже говорили, абщіна була для всіх москвинів святою, недоторкальною, національною гордістю. Всі москвини: соціялісти, ліберали, монархісти — вважали свою абщіну найголовнішою духовою основою всього московського життя. Отже, знищити ту основу — це захитати гегемонію пануючої в імперії московської нації і поховати всі надії на московську місію в світі. Ясна річ, жодний москвин не міг цього допустити, і тому вони — за згодою царя — вбили П. Столипіна. Також характеристично для них — вбив соціяліст Багров, що був одночасно і тайним агентом охранки (поліції).

Спроби буржуазних большевиків закласти абщіни в Україні і тим знищити в українцях питому їм ідею приватної власности і незалежности, потерпіли повне фіяско аж до 1917 року. По скасуванні кріпацтва в 1861 р., москвини давали землю в Україні не окремим селянам на власність, але давали цілому селу, яке, поділивши ту землю на окремі господарства, мало б періодично переділювати її, відповідно до приросту людей в тому селі чи інших змін у його людності. Іншими словами, пробували закласти у нас московську абщіну. Українці ж поділивши раз землю, ніколи її більше не переділювали, а кожне господарство успадковували діти власника. Московська влада енергійно боролася проти цього порушення абщінного принципу, але не могла нічого вдіяти, зустрівши стихійний спротив нашого селянства. Вжити рішучих заходів буржуазний уряд не наважився з огляду на Европу. Аж пролетарський уряд наважився по 1917 році, і поширив московську абщіну по всій Україні, вимордувавши лише в одному 1933 році 8 мільйонів впертих хахлів. Між іншим, по 1906 році уряд дозволив окремим законом (реформи П. Столипіна) абщінникам виходити з абщіни і свою пайку абщінної землі оформлювати як їхню приватну власність. Московські селяни не хотіли виходити з абщіни, і тому абщіни в Московщини є аж донині, переіменовані на «колгоспи» в 1918 році.

Але ж жовтневу революцію робили марксисти і в ім’я марксизму — говорять нам наші москвофіли. Тут маємо добрий приклад одного з численних шахрайств москвинів, а також приклад задурманення наївних хахлів спритною фразеологією. Пригляньмось характерові марксизму у світлі московської ментальности.

Соціялістісчні ідеї в Европі оформилися в бритійському лейборизмі, у французькому синдикалізмі, в австрійських християнсько–соціялістичних партіях, в італійських католицьких професійних спілках і т. п. Всі вони мають християнське підложжя, всі вони є гуманістичні, всі вони стали на еволюційний шлях боротьби за права робітництва. Коротко — всі вони належать до європейської культури, тому й пустили корені в європейський ґрунт.

Щось цілком протилежне бачимо в творі німецько–жидівського духа — в марксизмі. Найхарактеристичною рисою марксизму є його — АНТИГУММАНІСТЬ, його ЗВІРЯЧІСТЬ. Марксизм — це апотеоза кривавого насильства, холоднокровної жорстокости, примат громади над одиницею, яку приноситься в жертву тоталітарній державній машині, а звідси повна негація прав і свобод індивіда, фанатичний, релігійного характеру догматизм, а звідси духовий деспотизм і необмежена диктатура провідної кліки.

ВСІ ЦІ ПРИКМЕТИ МАРКСИЗМУ Є ТАКОЖ ПРИКМЕТАМИ МОСКОВСЬКИМИ НАЦІОНАЛЬНИМИ, як видно з поперед сказаного тут. Це і пояснює той величезний ентузіязм, з яким москвини зустріли марксизм. Марксизм є глибоко антихристиянський, отже, не належить до європейської культури. Це і виявилося конкретно в тому, що ані одна європейська нація його не прийняла за винятком німців, але й вони його дещо змодифікували. Натомість прийняли марксизм широ, цілою душею не європейці: москвини, мадяри, нащадки жорстоких ґерманів — німці та нащадки номадів — жиди, з яких один і створив його. Великі комуністичні партії в Італії та Франції — це явище кон’юнктурне, створене штучно москвинами, і живиться лише силою московської імперії. Впаде та імперія — не лишиться і сліду по тих неевропейських творах.

У нас є страшним «табу» сказати щось злого про жидів (нежидів можете плюгавити, скільки хочете). Та в ім’я правди мусимо заризикувати демагогічним закидом у «погромі».

Москвини, німці і жиди мають ІДЕНТИЧНУ ментальність. Всі три мають дуже багато спільного в своїй духовості. Назвім лише кілька найголовніших. Перша: всі три вважають кожний себе «вибраною» Богом нацією і запевняють, що сам Бог обіцяв віддати весь світ саме їм, с. т. всі три мають месіянську ідею панувати над цілим світом. Друге: всі три мають ідею беззастережного підпорядкування одиниці наказам громади (її вищої влади), с.т. неґація прав індивіда щодо громади, неґація особистої свободи. Третя: всі три мають уроджену жорстокість, безсердечність, садизм. Про вроджену німецьку та московську жорстокість знає тепер весь світ, але мало хто звернув увагу на жидівську жорстокість, хіба за винятком українців, які на власній шкірі пізнали її з рук тисяч НКВДистів, слідчих жидів в Україні. А жидівська жорстокість сягає далеко в сиву давнину праісторії, тому–то і віддзеркалюється в їхніх св. книгах і в їхній релігії. Жидівська біблія повна прикладів страшної жорстокости жидів; їхній Талмуд повний погроз жорстоких кар за переступи. Четверта спільна риса це — ксенофобія і свій шовінізм. П’ята — матеріялістичний світогляд і його практика. Є ще чимало спільного всім трьом, як, напр., галапасництво на інших народах, національна пиха тощо.

Ми дивуємось і не можемо зрозуміти того дивного факту, що, незважаючи на переслідування, упослідження і презирство москвинів до жидів, — всі жиди є москвофіли. Пояснення, що, мовляв, жид є завжди на боці сильнішого — не вистачає, бо ж москвофілами є й американські жиди. А пояснення дуже просте. Жидівська ментальність (духовість) є дуже близька, споріднена московській. Саме в