Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

Галина та Гриць іще довго сиділи у Кривій Липі. У процесі розмови непомітно зник із-за їхнього столика Теофіл Криницький, хитро посміхаючись собі у вуса. Згодом Гриць і Галина перейшли до клубу «Лялька», де Іздрик зі сцени щось розповідав про свіжий «Четвер». Коли вони зайшли, густі хмари цигаркового диму вже заповнили приміщення і потроху виповзали сходами нагору. Вільних столиків не було, тож вони сіли просто на підлогу під сценою. Галина не почула ні слова з того, що звучало зі сцени. Гриць — також. Коли пізно вночі Галина попрощалася з Грицем під дверима свого під’їзду, їй у голові паморочилося: від випитого, від розмов, від поглядів, від якогось зовсім нового почуття, не схожого на знайомі їй досі фази флірту. Це був не флірт і не знайомство. Це була зустріч людини, котру вона ніби знала завжди, просто довго не бачила.

Вони і справді були вже знайомі. Точніше, імен одне одного вони раніше не знали. Зустрілися випадково на новорічній костюмованій вечірці в одному з львівських театрів. Запрошених було близько сотні. Організували вечірку студенти театральної студії, котрі хотіли, щоб усі прийшли в масках і зіграли у квест. Квест був простий: кожен отримував записку, з ким йому потанцювати. Коли під час танцю музика зупинялася, пари, які опинялись у той час на танцювальному майданчику, мали відкрити одне одному обличчя і придумати разом якийсь кумедний номер для публіки.

Їжу й алкоголь кожен приносив зі собою, тож їжі на вечірці було замало, а алкоголю — забагато. Гості швидко напилися, й усім було весело вже навіть без додаткових атракцій, що страшенно засмутило організаторів, котрі хотіли, щоби вечір відрізнявся від звичайної новорічної пиятики підвищеною інтелігентністю і фантазійністю. Коли забава перетворилася на геть нудну, Галина піднялася на темний балкон, аби трохи перепочити. Перед тим її вперто запрошував до танцю незнайомий чоловік у масці арлекіна. Їй подобалося танцювати з ним, і вона відчувала його ерекцію, коли вони наближались одне до одного в танці.

Через кілька хвилин у темному просторі балкона до неї хтось підійшов, обійняв ззаду, і не встигла вона спам’ятатися, як твердий прутень уже був у неї всередині. Галина встигла відчути сильне збудження, та партнер кінчив занадто рано і так само мовчки зник. Тепер, у прокуреному і задушливому залі «Ляльки» вона зрозуміла, що Гриць і був той самий чоловік у масці арлекіна.

Вільгельм не любив війни, та, як і багато травмованих війною, думав про неї якщо не постійно, то принаймні дуже часто:

— Мої вражіння від бою такі: по-перше, неправда, що до нього можна звикнути. Найперший бій завдає найменшої тривоги. Мої битви були б задовільними, якби не втрати людей, до котрих почав прихильно ставитися.

У 1914-му, коли почалася Перша світова, Вільгельм іще вчився у військовій академії. До завершення йому залишався рік.

— Про вибух війни довідався я тоді, коли всі,◦— розповідав Вільгельм. — Ніяких приватних інформацій про неї я не мав. Від хвилі, як вибухла війна, урльопи здержано і я додому вже не їздив. У школі панував веселий ентузіязм із приводу війни. Одначе я не поділяв його і немов прочував, що той ентузіязм скінчиться недобре.

Найближчий Вільгельмів друг, із котрим вони вчилися разом в академії, загинув на самому початку війни, тож саме через те ерцгерцог і не поділяв загального патріотичного піднесення. Та Вільгельм був свідомий того, що відразу після завершення навчання вирушить на фронт. Таємний рапорт із останнього семестру навчання описував його як патріотично налаштованого військовика, готового брати на себе ініціативу. Зрештою, що ще могли би написати про ерцгерцога в такому звіті?

Його найближчі родичі були на війні від самого початку. Головнокомандувачем габсбурзької армії став Вільгельмів дядько — ерцгерцог Фридрих. Вільгельмів брат Альбрехт служив в артилерії спочатку на російському, а згодом на італійському фронтах, став полковником. Батько Вільгельма, Штефан, кілька років тому відійшов од дійсної військової служби, маючи ранг адмірала, а під час війни опікувався пораненими. Мати теж доглядала поранених у шпиталях.

— Вступаючи до академії, мріяв я про те, щоб вийти з неї добрим жовніром, — казав Вільгельм, але мовчав про свої мрії на момент завершення академії та початку військової служби.

Вільгельм разом із рідним братом Лео закінчив навчання 15 березня 1915 року.

— По скінченню академії вступив я на два дні додому. Про війну майже нічого не говорили вдома. Ситуація була непевна.

На той момент Вільгельмові виповнилося двадцять років, він став кавалером Ордена Золотого Руна та депутатом верхньої палати парламенту, а також у чині лейтенанта збирався очолити роту уланів.

Бабця Софія курила. Галина ще ніколи не бачила її з цигаркою. Батько теж курив. І теж досить невміло, закашлюючись майже після кожної затяжки. І Галині хотілося закурити — вона жадібно вдихала дим. Гриць сидів мовчки. Дарія Йосипівна запізнилася. Вона була на ректораті, а потому ще на неофіційній вечері. Дарія Йосипівна намагалася розрядити напружену мовчанку і розповідала, що цього року в них недобір студентів, тому потрібно було вирішити, як саме залучити додаткові кошти, не підвищуючи