Читати книгу - "Якщо на землі є пекло…"

вони із стану моральної кризи — виповзали, як з могили, шукаючи серед людей порятунку. Антек їх жалів, беріг, зігрівав своїм душевним теплом. І зовсім іншим тепер їм здавався навколишній світ, затоплений кривавим безумством, жорстокістю і злобою, в якому і жити не хотілось, однак потрібно продовжувати боротьбу за життя. Благородний і сильний Антек, здавалось, намагався піднести їх над усіма жахами світу, щоб разом з побратимами йти до остаточної перемоги над ненависним фашизмом. Він любив в'язнів, а вони любили його.

Антек умів підняти настрій будь-кому і навіть викликати щирі посмішки на змучених лицях нещасних страдників, які, слухаючи його смішні оповідки, на деякий час забували про муки і голод, безвихідь і сум. А він, посадивши їх на ящики і виставивши довкола пильних вартівників, походжав серед них і щедро сипав анекдоти, зміст яких тішив душу кожному.

— Одного разу Гітлер з Геббельсом прогулювалися по Унтерденлінден. Раптом з балкону хтось плюнув Гітлеру на голову. «Яке свинство!» — обурився Гітлер. «Не розстроюйтесь, мій фюрере, у вас золота голова і це їй не зашкодить», — втішив Гітлера Геббельс.

Після хвилинної паузи Антек шкварить далі.

— Справжній чистокровний арієць повинен бути типовим блондином, як Гітлер, гарним і правдивим, як Геббельс, струнким і елегантним, як Герінг!..

І перед очима слухачів виникає чорний, косий, змокрілий чубчик, прилиплий до лоба біснуватого фюрера, мавп'яча фізіономія кульгавого обербазіки Геббельса і безформна, гладка, як у розжирілої свиноматки, фігура рейхсмаршала Герінга.

Перечекавши сміх, Антек сипле у такому ж дусі.

— Гітлер, Герінг і Геббельс приїхали в гості до японського мікадо. Той прийняв їх у тронному залі, але раптом кудись вийшов. Не довго думаючи, Герінг усівся на троні, закотивши очі і регочучи від задоволення. Обурений Гітлер звернувся до нього: «Германе, май совість, все ж таки мені як фюрерові годилося б першому посидіти на троні». А Герінг — анітелень, закинувши ногу на ногу, регоче на весь зал. Гітлер нервує, бігаючи довкола, і звертається вдруге: «Злазь скоріш, бо повернеться мікадо і буде скандал!» Герінг регоче ще дужче. Тоді розгніваний Гітлер звертається до Геббельса: «Послухай, Йозеф, ти ж міністр пропаганди, роз'ясни цій свині, що першим на троні має сидіти фюрер…» Геббельс підскочив до Герінга й щось шепнув йому на вухо, після чого Герінг кулею вилетів з тронного залу. Нарешті Гітлер усівся і, задоволений, поцікавився, що ж сказав Геббельс. «Я сказав йому, що в сусідньому залі мікадо роздає ордени…»

І знову, почекавши, поки вщухне пожвавлення, Антек азартно продовжує імпровізований концерт.

— У берлінській лікарні якомусь Фріцу прооперували голову. А через деякий час хірург згадав, що забув вкласти у черепну коробку мозок. Він попросив пацієнта зайти в операційну, щоб виправити помилку. «Непотрібно, — махнув рукою Фріц, — я вже вступив у націонал-соціалістську партію…»

Антек розповідав анекдоти цілими серіями. Була серія військова, була побутова, була інтимна, була медична, була дитяча, була шкільна та багато інших. І всі вони несли в собі гостру політичну спрямованість. Це була яскрава антифашистська сатира. Дарма, що більшість цих анекдотів знала вся окупована Європа, — у виконанні талановитого Антека вони звучали по-новому, свіжо й гостро. Він умів їх подати артистично, збагачуючи і посилюючи багатющою мімікою, жестами, відповідною інтонацією голосу, акторським умінням, досягаючи разючого ефекту. Власне, це були справжні високохудожні репризи, з якими він міг би успішно виступати на будь-якій сцені. Антекові імпровізовані концерти, його талановите акторське дійство послужили для Жори детонатором, викликали бажання вилити душу в пісні — бажання, яке вже давно було пригальмоване і ніби назавжди вмерло після трагічних подій, а тепер пробудилося в ньому з новою силою.

І ось одного разу, цілком несподівано, Жора заспівав. Для Антека. Проста польська пісня до сліз схвилювала вразливого Антека. Він обняв Жору, як рідного брата.

— Спасибі, друже! Я й гадки не мав, що у цьому пеклі зустріну таку людину. Талант! Великий талант! Ти можеш щось іще співати?

— Можу.

— Тоді хвилиночку зачекай — треба зібрати усіх, нехай послухають, — сказав Аптек і легенько стукнув шматком заліза по металевій трубі.

Це був умовний сигнал. Усі моментально збіглися докупи. Аптек виставив спостерігачів — «кругову оборону». Вони повилазили на штабелі цегли, сопки контейнерів, ящиків і різного мотлоху, звідки було видно все довкола.

І почався незвичайний концерт. Польські, російські, українські, білоруські, німецькі, французькі, чеські пісні лилися одна за одною. Жора співав без передишки, немов побоюючись, що не встигне виспівати все, що знає, і в кожну пісню вкладав усю свою душу. Імпровізований концерт тривав з годину. Ніхто не думав і не гадав, що оцей змучений радянський хлопчина володіє таким чарівним голосом, таким яскравим талантом співака, таким чудовим знанням багатьох мов і пісень. А слухали ж його зараз люди щонайменше двадцяти національностей. Слухали і витирали сльози. І світліли душею. Це був фурор. І все ж таки більше за всіх радів Володя; він побачив, що Жора переборов душевний шок, знову став тим Жорою, яким був колись. Згадались слова, сказані ним ще в перші дні їхнього знайомства, давно, в Освенцімі: «Мистецтво — це моя зброя, і я повинен використовувати її до кінця».

В обід їм привезли кесель баланди. Антек з аптекарською точністю почав її ділити, ніби зважував ліки для хворих. В жодній іншій команді не дотримувалися такої абсолютної точності, тож, здавалося б, тільки радуйся. Але тут усі запротестували і попросили Антека спершу нагодувати Жору, давши йому стільки, скільки він подужає. Жора зніяковів, почав відмовлятися, але Антек від імені усієї команди наказав підкоритися.

Отак народжувався колектив, керівником якого був невтомний, відважний Антек, а душею став Жора. У такому колективі відчуваєш себе людиною, не боїшся ніяких труднощів і неможливе починає здаватися можливим.

У Володі з'явився відчайдушний задум — створити з команді «Гаст» підпільну антифашистську групу. Він поділився ним з Жорою, який відразу ж пристав на цю пропозицію. Того ж дня у них відбулася таємна розмова з Антеком. Почав її Жора.

— Дивлюсь я на людей і думаю: люди тут різні, а