Читати книгу - "Американська трагедія"

А коли Клайд спустився сходами, що ведуть у декатирувальний цех, старий табельник повернувся до сторожа, який тим часом підійшов трохи ближче, і гукнув:

— Ну, до чого ж цей хлопець схожий на містера Гілберта Гріфітса! Викапаний його портрет! Як по-твоєму, він що ж, брат чи родич?

— Нічого не знаю, — відповів сторож. — Ніколи раніше не бачиз його. Та вже, звичайно, він з їхньої сім'ї, відразу видно. Я спершу подумав, що це містер Гілберт. Я вже збирався скинути картуза, та розгледів, що це не він.

Увійшовши в декатирувальну, Клайд побачив Кемерера, такого самого шанобливого та ухильного, як і напередодні, бо Кемерер, як і Уігем, усе ще не міг визначити справжнього становища Клайда на фабриці. Правда, як Кемерер довідався від Уігема, Гілберт ані словом не дав зрозуміти, що Клайда треба поставити в якісь особливі, легші або ж важчі умови. Навпаки, м-р Гілберт сказав: «Він повинен працювати так само, як усі службовці. Жодних винятків!» І все-таки, знайомлячи Клайда з Уігемом, він сказав також: «Це мій двоюрідний брат, він хоче вивчити нашу справу», — і це, напевно, означає, що Клайд не залишиться тут надовго, а переходитиме з цеху в цех, поки не вивчить усього виробництва. Тому, коли Клайд пішов, Уігем шепнув Кемерерові і кільком іншим службовцям, що Клайд, певно, протеже хазяїна, і відповідно вони вирішили бути на сторожі з ним, поки не з'ясується, яке ж його становище на фабриці.

А Клайд, помітивши їхню шанобливість, піднісся духом і мимоволі подумав, що, як би там не ставився до нього двоюрідний брат Гілберт, це добра ознака і, мабуть, провіщає які-небудь милості від дядька. І тому, коли Кемерер став пояснювати, що робота у нього буде не дуже важка і йому не доведеться поки що працювати надто багато, Клайд вислухав його з дещо поблажливим виглядом. А Кемерер через це став іще шанобливішим.

— Тепер почепіть капелюха і пальто ось сюди, в одну з шафок, — продовжував він лагідно і навіть улесливо. — Потім візьміть он там візок, підніміться на перший поверх і привезіть кілька штук тканини. Вам покажуть, де їх узяти.

Для Клайда настали цікаві, але нелегкі дні. Часом незвичне робітниче оточення і його власне становище тут викликали в ньому розгубленість і занепокоєння. Людей, які працювали поруч нього на фабриці, він навряд чи коли-небудь обрав би собі за товаришів. Розвитком своїм усі вони були значно нижчі від хлопчиків-розсильних, возіїв або клерків; він бачив, що вони неповороткі і грубі фізично й духовно. Одягалися вони, як робітники найнижчого розряду, — так звичайно одягаються люди, для яких власна зовнішність — остання річ: всі їхні думки були про роботу і важкі матеріальні умови життя. Крім того, не знаючи, хто такий Клайд і як може відбитися його поява тут на їхньому власному становищі, робітники ставилися до нього недовірливо і підозріло.

Щоправда, тижнів через два, коли стало відомо, що Клайд — племінник голови правління і двоюрідний брат секретаря і, отже, навряд чи залишиться надовго на нижчих ролях, робітники почали ставитись до нього краще; але тепер вони дивилися на нього знизу

Еверх і стали підозрілими й заздрісливими на інший лад. Кінець кінцем Клайд не був і не міг у цих умовах бути для них своїм. Він міг усміхатися і бути цілком ввічливим, але все-таки він завжди буде зв'язаний з тими, хто стоїть вище за них, — у всякому разі вони так думали. Вік був у їхніх очах часткою багатого і вищого класу, а кожний бідняк знає, що це значить. Бідняки повинні завжди триматися вкупі.

А Клайд, з свого боку, з'їдаючи наодинці свій сніданок, дивувався, як ці люди можуть цікавитись тим, що йому здавалося таким нудним і нецікавим: якістю тканини, що надходила до них у підвал, якою-небудь дрібною недостачею в її вазі чи дефектом у якості, тим, що останні двадцять «штук» не так дуже збіглися, як попередні шістнадцять… або тим, що «Компанія Кренстон» у цьому місяці скоротила число робітників, а «Компанія Ентоні» оголосила, що субота вважатиметься неповним робочим днем тільки після 1 червня, а не з середини травня, як у минулому році. Всі вони, здавалося, поринули в нудні, буденні деталі своєї роботи.

І все частіше він у думках повертався до минулих, щасливіших часів. Часом йому хотілося знову опинитися в Чікаго або в Канзас-Сіті. Він згадував Ретерера і його сестру Луїзу, Хегланда, Хігбі, Едді Дойла, містера Скуайрса, Гортензію — всю свою молоду, безтурботну компанію, і думав: що сталося з ними? Де тепер Гортензія? Все-таки вона кінець кінцем дістала той хутряний жакет, — напевно, від продавця сигар, і поїхала з ним… а ще запевняла Клайда в своїх почуттях, маленька каналія! І витягла з нього всі гроші! При самій тільки думці про неї і про те, чим би вона стала для нього, коли б усе склалося по-іншому, Клайдові часом ставало не по собі. З ким вона тепер кохається? Як вона влаштувалася, виїхавши з Канзас-Сіті? І що сказала б вона, якби побачила його тут і довідалася про його високі зв'язки? Це примусило б її трохи задуматися! Його теперішня посада не дуже б їй сподобалася, це ясно. Але все-таки вона стала б більше поважати його, якби побачила його дядька і двоюрідного брата, і цю фабрику та їхній великий особняк. Тоді б вона знову стала ласкавою до нього, — це на неї схоже. Ну, якщо тільки вони ще коли-небудь зустрінуться, він їй покаже! Вже, звичайно, він тоді зуміє натягнути їй носа. 

РОЗДІЛ VII

Мебльовані кімнати м-с Каппі, як виявилося, були не дуже приємним місцем для Клайда. Це 6ув звичайнісінький дешевий пансіон; тут звичайно оселялися ділки і службовці з консервативним складом думок, — вони вважали, що їхня праця, їхній заробіток та релігійні переконання середніх верств місцевого товариства — це і є необхідна основа порядку і благополуччя в світі. Загалом це був дуже нудний дім, про веселощі, про розвагу тут не було чого й думати.

І все-таки життя було для Клайда не зовсім позбавлене інтересу завдяки Уолтеру Ділларду, легковажному юнакові, що недавно приїхав з Фонди. Цей Діллард був одноліток Клайда і такий самий честолюбець, але він не мав Клайдового такту і не вмів розбиратися в навколишньому житті; він служив у «Старка і К°», в магазині чоловічого одягу. Діллард був