Читати книгу - "Американська трагедія"

До цього часу Діллард нічого не досягнув і тому з особливим інтересом ставився до тих, кому це пощастило; ці почуття були в ньому навіть сильніші, ніж у Клайдові. На нього справила величезне враження діяльність видатних сімейств Лікурга і розкіш, в якій жили всі ці Ніколсони, Старки, Гаррієти, Гріфітси, Фінчлі та інші. Довідавшись через кілька днів після приїзду Клайда, що він, так би мовити, з лівої руки зв'язаний з цим світом, Діллард надзвичайно зацікавився. Як! Гріфітс, племінник багатія Семюела Гріфітса, — тут, у пансіоні? Поруч нього за одним столом? І Уолтер зразу вирішив, що він повинен швидше зав'язати знайомство з цим новим приїжджим. От удача стукає в його двері, відкриваючи йому доступ в одну з кращих родин Лікурга! До того ж Клайд молодий, вродливий і, мабуть, честолюбний, як і він сам, — підхожа компанія, коли хочеш весело марнувати час. Діллард просто не вірив своєму щастю і відразу ж почав догоджати Клайдові.

Насамперед він запропонував Клайдові пройтися. Тут недалеко, біля річки, чудовий кінематограф — просто шикарний. Чи не хоче Клайд піти туди?

Добре одягнений, чепуристий Діллард був зовсім не схожий ні на нудни::, занадто практично мислячих людей, що оточували Клайда на фабриці, ні на решту мешканців пансіону, і через це сподобався Клайдові.

Але тут же Клайд подумав про своїх значних родичів. Він мусить стежити за кожним своїм кроком у Лікурзі. Хто знає, може, це велика помилка так легко й вільно зав’язувати нові знайомства? Гріфітси, — як і все те коло, до якого вони належать, — мабуть, тримаються віддалік від простих смертних: він догадувався про це з поведінки всіх, з ким йому доводилося здибатися. Підкоряючись скоріше інстинктові, аніж розумові, Клайд так само не зближався з навколишніми людьми і дивився на всіх звисока, і за це всі навколо, починаючи з того самого Ділларда, на якому він вправлявся в цьому тоні вищості, здавалося, тільки більше попажали його. Поступаючись перед палкими просьбами і навіть свого роду благаннями Ділларда, Клайд все-таки пішов з ним, але тримався дуже обережно. А Діллард відразу ж визнав стримані і зверхні манери Клайда ознакою «класу» і «зв'язків». Подумати тільки, що він зустрів таку людину в оцих похмурих, сумовитих мебльованих кімнатах! І якраз після її приїзду, на самому початку її кар'єри!

І Діллард поводив себе з Клайдом, як справжній підлесник, хоч посідав краще становище, ніж Клайд, і заробляв більше: двадцять два долари на тиждень.

— Ви, мабуть, будете проводити щонайбільше часу з своїми родичами та друзями? — сказав між іншим Діллард під час їхньої першої спільної прогулянки.

Він намагався витягнути з Клайда якнайбільше відомостей про нього, але той відмовчувався, тоді як Діллард встиг уже приточити до розмови деякі чимало прикрашені подробиці власної біографії. В його батька тепер мануфактурний магазин. Сам він приїхав сюди, щоб вивчити нововведення в цій справі. Його дядько служить тут у «Старка і К°». У нього вже є в Лікурзі приємні знайомі,— правда, поки що небагато: адже він сам тут недавно — всього чотири місяці.

Але родичі Клайдові!

— Скажіть, ваш дядько, напевно, коштує понад мільйон? Кажуть, що так. Ці будинки на Уікігі авеню — ласий шматочок! Шикарніших від них не знайти ні в Олбені, ні в Утіці, ні навіть у Рочестері. Так ви рідний племінник Семюела Гріфітса? Та що ви! Це тут чималого варте. Хотів би я мати такі зв'язки! Будьте певні, я б їх використав.

Він із захопленою посмішкою глянув на Клайда, і той ще ясніше відчув, які насправді важливі його родинні зв'язки. Подумати тільки, якого значення надає їм цей чудний молодий чоловік.

— Ну, не знаю, — ухильно відповів Клайд; все-таки йому дуже лестили припущення про таку його близькість з тутешніми Гріфітсами. — Я приїхав сюди, щоб вивчити виробництво комірців. Я не збираюся розважатися. Дядько хоче, щоб я серйозно занявся цією справою.

— Ну, звичайно, звичайно. Це мені знайоме, — відповів Діллард. — Мій дядечко має такий самий настрій. Він хоче запрягти мене в роботу і вимагає, щоб я не витрачав дарма часу. Він, знаєте, служить у Старка закупником. Але не можна ж працювати без перепочинку. Треба й розважитись коли-небудь.

— Так, ви маєте рацію, — сказав Клайд уперше в своєму житті дещо поблажливим тоном.

Деякий час вони йшли мовчки; потім Уолтер запитав:

— Ви танцюєте?

— Так, — відповів Клайд.

— Я теж. Тут скільки завгодно дешевих дансингів, але я туди ніколи не ходжу. Не можна бувати в таких місцях, якщо хочеш підтримувати знайомство з порядними людьми. Кажуть, у цьому місті вище товариство тримається страшенно замкнуто. Якщо не належиш до їхнього кола, з тобою просто не бажають мати діла. І у Фонді так само. Ви повинні «належати до світу», а інакше вам нема куди подітися. Та, мабуть, це й правильно. Але тут все-таки знайдуться дівчата, з якими можна повеселитися і потанцювати, — дуже милі дівчата, і з порядних родин, — звичайно, не з вищого товариства, та все ж про них нічого поганого не кажуть. І вони не такі вже тихенькі. Іноді навіть зовсім навпаки. І ви не зобов’язані одружуватися.

Клайд подумав, що, мабуть, це знайомство надто легковажне для його нового життя в Лікурзі. В той же час Діллард йому подобався.

— До речі,— продовжував Діллард, — що ви робите в цю неділю, після обіду?

— Ніби нічого особливого, — відповів Клайд, почуваючи, що перед ним постає нове завдання. — Просто я поки що не знаю, як у мене все складеться.

— Ну, а якщо ви будете вільні? Може, проведемо вечір разом? Я тут познайомився з кількома дівчатами. Дуже милі! Спочатку, якщо хочете, ми зайдемо до мого дядька. В нього сім'я, всі дуже милі люди. А потім я тут знаю двох дівчат… розкіш! Одна працювала в магазині, але тепер пішла звідти і ніде не служить. А друга — її подруга. У них удома є грамофон, і обидві танцюють. Правда, тут не годиться танцювати в неділю, але про це ніхто не дізнається. Дівчатам батьки дозволяють. А після того ми можемо піти з ними куди-небудь у кіно, якщо ви захочете. Не в якусь там кіношку на околиці,