Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 2), Сафо Мелі"

Олексій

Я не йшов додому, а летів, наче за моєю спиною виросли крила. Увійшовши до квартири, швидко закинув у сумку зубну щітку, одяг, робочі документи, собачі миски та корм.

– Мері, потерпи. – вона аж затанцювала, коли я наблизився до її їжі. – Зараз прийдемо додому, там поїси.

«Додому». Це слово набуло для мене нового значення. Вперше для мене дім – це не квартира, де я живу та куди повертаюся після роботи. Дім там, де на мене чекають. І чекає саме вона, моя Кася.

Я не хотів втрачати жодної секунди і, щоб швидше дістатися, вирішив під'їхати на машині. По дорозі зупинився біля квіткового магазину і купив Асі троянди. Мені хотілося бачити її усміхненою та щасливою, щоб вона пам'ятала цей день завжди і ніколи не пошкодувала про те, що знову пустила мене у своє життя.

Через три хвилини я в'їхав у двір її будинку. Нашого будинку. Вийшовши з машини, я звів очі до її вікон. Я так часто я дивився на них останнім часом, але навіть уявити не міг, що станеться диво, і я зможу дивитися, усвідомлюючи, що моя Ася готує там вечерю… для мене. Я посміхнувся, закинув сумку з речами на плече, взяв букет, Мері на повідець і увійшов до під'їзду.

Ася відчинила двері, витираючи руки рушником. З широкою посмішкою та сяючими очима. З її погляду зникли всі тривоги та сумніви, пропав той звичний смуток. Натомість з'явилися щастя та радість.

– Які гарні! Дякую! – захоплено прошепотіла Ася, приймаючи букет і цілуючи мене в щоку. – Давайте, заходьте швидше, у мене вже майже все готове!

Мері радісно увірвалася в квартиру і втекла до кухні, звідки манив барвистий аромат м'яса.

– Давай я поставлю квіти у вазу, а ти насип їй їжі, поки вона нашу не з'їла. – засміявся я, передаючи Асі пакет із собачими мисками.

– Ваза у моїй кімнаті, на столі.

Я зняв взуття та увійшов до спальні. Біля вікна на письмовому столі стояв її ноутбук та фото, де вона тримає на руках ще зовсім маленьку Алісу. «Як багато я пропустив» – подумалося мені. Було щиро шкода згаяного часу, того, що я не був усі ці роки поряд з ними, не міг підтримати і допомогти, не дарував любов і турботу власній доньці і не бачив, як вона росла. Емоції переповнювали, на очі навернулися сльози. Я розумів, що не можу виправити минуле, але в мене попереду ще є час, щоб надолужити згаяне. Я змахнув сльози рукою, взяв вазу і вийшов з кімнати.

Асю я застав на кухні: однією рукою вона вимішувала салат, іншою перевертала м'ясо на сковороді і в цей же час ногою відсувала Мері, що наполегливо намагалася допомогти:

– Мері, відійди, я сама впораюся.

 Сцена, як вона розмовляє із собакою, мене розсмішила.

– Мері, йди сюди! – цуценя тут же полишило Асю в спокої і підійшло до моїх ніг. – Сидіти! Отак молодець, сиди тут.

Спираючись плечима на одвірок, я спостерігав, як вона готує вечерю, ставить тарілки і розкладає виделки на столі, і вперше за багато років відчував справжнє сімейне щастя.

– Колись давно у твоїй кімнаті в селі я лежав поряд з тобою і мріяв про те, як приходитиму з роботи, а ти чекатимеш мене зі смачною вечерею вдома.

Ася посміхнулася:

– Мрій обережніше, мрії іноді збуваються, як бачиш. А я вперше за довгий час готую із задоволенням. – вона дістала з шафки дошку і передала мені ніж. – Наріж хліб, будь ласка.

Ось так просто на одній кухні, ми знайшли нарешті те, про що мріяли. Сім'я, спокій, тепло, затишок, кохання та щастя.

Я нарізав хліб, підійшов до Асі і закопався носом у її волосся.

– Давай швидше закінчуй, я вже скучив.

Ася вимкнула газ і повернулася до мене. Ми опинилися віч-на-віч, вона притулилася всім тілом і зазирнула в очі:

– Поцілуй мене. – пошепки попросила вона. – Будь ласка!

Я хотів поцілувати її ще вранці, коли вона здивована, боса і розпатлана зустріла мене на порозі квартири. А потім, лежачи з нею на ліжку, боявся злякати щось високе, що зароджувалося між нами. І ось зараз я нарешті вп'явся губами в її губи, насолоджуючись їх смаком і м'якістю. Ася відповідала на мій поцілунок з неймовірною ніжністю і почала дихати частіше від збудження.

– До біса вечерю! Потім... – я підняв її на руки і поніс до спальні. Стягнув з неї футболку та шорти, потім зняв одяг із себе і притулився до неї всім тілом. Ася трохи тремтіла, тримала руками моє обличчя і цілувала, а потім обійняла і притиснула до себе, даючи зрозуміти, що вона готова.

На кілька секунд мені здалося, наче все, що відбувається, не реальне. Я притулився лобом до її чола і зазирнув у вічі. Мені важливо було переконатися, що вона справді тут, поряд, у моєму ліжку, що вона хоче мене. І я переконався: у її погляді читалися нескінченне кохання та бажання.

Я знову пристрасно припав до її губ і, злегка піднявши руками пружні сідниці, повільно увійшов. Я відчував, як вона збуджена і від цього у мене зривало дах. Ася стогнала, обіймаючи ногами та рухаючись на зустріч і віддаючи себе повністю, без залишку. Я входив у неї різко і водночас ніжно, занурюючись у її тепле та вологе лоно. Міцно стискаючи рукою її стегно, я пірнав в океан блаженства, втрачаючи контроль над реальністю. Пройшло не більше хвилини, як Ася піді мною забилася в солодких судомах, і одразу слідом й мене накрило найпотужнішим оргазмом.

– Вибач, що так швидко, у мене давно сексу не було. – я перекотився на спину і уклав Асю до себе на груди, щоб обійняти і закопатись у її волосся носом.

– Давно це скільки? – раптом запитала Ася.

Щось пішло не так. Зараз не хотілося говорити про минуле, про інших жінок, про попередні зв'язки та мій курортний роман. Але й ухилятися, брехати – я теж не хотів. Ми тільки-но почали, наші відносини ще зовсім тендітні і невагомі. Потрібно бути відвертим та дуже обережним у розмовах.

– Три місяці. – я відповів і напружився, чекаючи на її реакцію.

Раптом Ася пирснула і засміялася.

– Що? – її сміх мене збентежив, але змусив усміхнутися. – Три місяці для чоловіка – це справді довго!